Шестирічною сиротою: мати двох дівчат чекала третю
Я залишилася сиротою у шість років. Мати вже мала двох доньок і народжувала третю. Я памятаю все: як вона кричала, як сусідки зібрались, плакали, як голос матері поступово зник…
Чому не покликали лікарів? Чому не відвезли до лікарні? Я ніколи не зрозумію. То через те, що село було глибинкою? Чи дороги замело снігом? Досі не знаю, але ж причина мусила бути. Мати померла під час пологів, залишивши мене, сестру й новонароджену Поліну.
Після смерті матері батько був у розпачі. Родичі жили далеко, на Заході, і ніхто не міг допомогти йому доглядати нас. Сусідки радили швидко одружитись знову. Не минуло й тижня після похорону, а він уже був заручений.
Йому порадили посватати вчительку кажуть, жінка добра. Батько пішов, і вона погодилась. Мабуть, він їй сподобався: молодий, високий, з гірськими чорними очима, в яких можна було потонути.
Того вечора батько привів наречену знайомитись.
Привів вам нову маму!
Я розлютилась, відчуваючи гіркоту, не розуміючи, але серцем відчуваючи щось погане. У хаті ще пахло мамою. Ми носили сукні, які вона пошила й випрала, а він уже привів нову матір. Зараз я розумію його, але тоді ненавиділа обох.
Вони були трохи пяні, і вона сказала:
Кличте мене мамою і я залишусь.
Я шепнула сестрі:
Це не наша мама. Наша померла. Не клич її так!
Сестра розридалась, а я, старша, виступила наперед:
Ні, ми не будемо тебе так називати. Ти нам чужа!
Отаке від такої малечі! Ну що ж, тоді я не залишусь.
Вчителька вийшла, батько хотів іти за нею, але зупинився на порозі. Постояв, похилив голову, потім повернувся, обняв нас і заплакав. Ми ридали разом, навіть маленька Поліна в колисці захлипала. Ми плакали за матірю, батько за коханою дружиною, але наш біль був глибший. Сльози сиріт скрізь однакові, туга за матірю міжнародна, на всіх мовах. Це був єдиний раз, коли я бачила батька таким.
Він залишився ще на два тижні, бо його бригада із лісозаготівель мала йти в тайгу. Іншої роботи в селі не було. Він домовився з сусідкою, залишив гроші на їжу, віддав Поліну іншій жінці й пішов.
Ми залишилися самі. Сусідка приходила, готувала, топила піч і йшла. Вона мала свої турботи. А ми цілі дні сиділи вдома: голодні, змерзлі й налякані. Село почало шукати вихід. Потрібна була жінка, яка прийме нас, як рідних. Така десь існувала?
Виявилось, що далека родичка однієї селянки знала молоду жінку, яку покинув чоловік, бо вона не могла мати дітей. Може, народжувала, а дитина не вижила хто знає? Знайшли адресу, написали листа й через тітку Зіну покликали її до нас.
Батько ще був у лісі, коли Зіна рано вранці увійшла в хату так тихо, що ми не почули. Я прокинулась у хаті хтось ходить. Брязкіт посуду на кухні, запах млинців
Ми з сестрою, цікаві, підглядали з-за дверей. Зіна спокійно прибирала, мила підлогу. Потім зрозуміла, що ми не спим.
Ну що, мої зозуленьки, ідіть снідати!
Нас здивувало, як вона нас назвала. Ми були біляві, з блакитними очима, як мати.
Сідайте за стіл!
Ми не заперечували. Наїлись млинців і почали вірити цій жінці.
Кличте мене тітонько Зіною.
Потім вона викупала нас із сестрою Олею, перепрала все й пішла. Наступного дня повернулась. Хата перетворилася: чисто й затишно, як за мами.
Минуло три тижні. Батько був у лісі. Тітка Зіна піклувалась про нас, але не дозволяла привязуватись. Особливо Оля тягнулась до неї їй було лише три роки. Я була обережнішою. Зіна була суворою, віддаленою. Наша мати ж була веселою, любила співати й називала батька «Володимиром».
Що буде, коли ваш тато повернеться? Який він?
Я почала хвалити батька так наполегливо, що ледь не зіпсувала все.
Він чудовий! Добрий! Коли випє зараз же й засне!
Зіна насторожилась:
А часто він пє?
Часто! відповіла Оля, а я штовхнула її під столом:
Та ні, тільки по святах!
Тієї ночі батько несподівано повернувся. Оглянув хату й здивовано промовив:
Думав, ви тут у злиднях, а ви живеТоді він усміхнувся, обійняв нас усіх і тихо сказав: “Тепер у нас знову є мама”.
