Спізнилась! За три хвилини вона вмикнула душ, наклала макіяж, натягнула пальто та чоботи, а потім схопилася до ліфта.
Оксана прокинулася зі здриганням вона вже запізнювалася! За кілька хвилин, з неймовірною спритністю, вона встигла приголубити свій вигляд: підфарблювалася на шляху до дверей, кинула останній погляд у дзеркало та накинула пальто з чобітками. Ще три хвиліни і вона вже летіла вниз у ліфті.
Вискочивши на вулицю, вона зрозуміла, що серпневий дощик почав крапати, але часу вертатися за парасолькою не було. Будильник підступно викрав їй цілих півгодини. Оксана мчала на зупинку, уявлення про пропущений робочий день жахало її. Її начальник був непохитний запізнення рівнялося прогулу, а це означало ризик втратити роботу.
У думках вона вже попрощалася з улюбленими клієнтами, премією та останнім відгулом. Перехожі, такі самі поспішні, були занурені у свої клопоти й один на одного не звертали уваги. Все навколо було сірим і похмурим, і цей дощ тільки додавав сумності.
За кількасот метрів до зупинки Оксана різко спинилася біля старого лавки сиріла маленька кошеня, яке намагалося мяукнути, але з нього виривався лише беззвучний зітх.
Вона вагалася: бігти далі чи допомогти цій маленькій істоті? Та серце перемогло адже начальника їй усе одно доведеться почути.
Підійшовши ближче, вона помітила, що у кошеняти лапка була понівечена.
Господи! Хто це тобі зробив?
Сумніви розвіялися. Кошеня тремтіло, промокле до нитки. Вона обережно загорнула його в свою білу хустку і побігла ще швидше. Вирішила взяти його з собою в офіс, а там уже подумає. Її добре серце не дозволило кинути цього сироту.
Спробувати непомітно прослизнути до свого робочого місця не вийшло. Вже біля дверей кабінету 12 вона натрапила на начальника.
Коваленко! Година запізнення! Де ви були? Хто має робити вашу роботу? Що це за безвідповідальність?
Питання сипалися на неї, а почуття провини зростало. Тремтячи і мовчки, вона відчула, як сльози підступають до очей.
Подивіться! нарешті вимовила вона, розстібнувши пальто.
Кошеня показало свою маленьку сумну мордочку. Трохи зігріте, воно видало кілька жалюгідних «мяу».
У нього лапка побита, я не могла залишити його під дощем Він був сам
Сльози вже котилися по щоках, слова плуталися, а руки тремтіли. Вона вже готова була тихо зібрати речі, коли раптом начальник простягнув їй папірець з адресою.
Їдьте туди негайно. Врятуйте цю лапку.
Здивована його реакцією, Оксана схопила записку, засунула замерзлі пальці в кишеню і рушила до виходу.
І не повертайтеся сюди, сказав начальник.
Серце Оксани стиснулося, але перш ніж вона встигла впасти у відчай, він додав:
Сьогодні ваш вихідний. І завтра теж. Ви молодець, і чекайте на премію за вашу доброту.
Цей начальник, якого всі знали як суворого Степана Бойка, мав славу людини з залізним характером. Але у ветеринарній клініці все вирішилося швидко: лапка кошеняти не була зламана, лише вивих. Доки лікар бинтував його, Оксана розповіла, як знайшла тваринку, і про несподівану реакцію начальника.
Ветеринар сміявся.
Я знаю Степана з дитинства. Він завжди рятував тварин витягував цуценят із калюж, захищав кошенят від хуліганів. А коли виріс, підтримував притулки грошима, починаючи зі своєї першої стипендії.
Проте з людьми він завжди тримав дистанцію, особливо після трагічної втрати. Ця історія глибоко вразила Оксану, і ввечері, коли кошеня вже мирно спало на її ліжку, вона дзвонила Степану.
Як наш пацієнт? запитав він.
Оксана, червоніючи, розповіла про кошеня й подякувала. Степан запросив її на вечерю, і вони говорили цілу ніч.
Їх зблизило взаєморозуміння та любов до тварин. Раз вони піклувалися про кошеня, яке Оксана назвала Котиком, а згодом разом рятували інших бездомних улюбленців. І ось самотність для Оксани та її нового чотирилапого друга закінчилася натомість зявилися радість і тепло.
