Біль у його спині не спиняв його, коли він рушив відчиняти двері. Ганна-Марія витерла вологі руки й, постогнуючи від болю, попрямувала до входу. Дзвонили скромно, але це вже був третій раз. Вона була зайнята миттям вікна і не одразу вийшла до сіней. За дверми стояла дівчина дуже мила, але бліда, зі стомленими очимами.
Ганно-Маріє, кажуть, ви здаєте кімнату?
Ой, ці сусіди! Завжди мені когось підсилають! Я кімнат не здаю, ніколи цього не робила.
Але мені сказали, що у вас три кімнати.
Ну й що? Хіба я зобовязана здавати? Я звикла жити сама.
Ну, вибачте Мені сказали, що ви віруюча, тому я подумала
Дівчина, приховуючи сльози, обернулася й повільно пішла сходами вниз. Плечі її тремтіли.
Дитинко, повертайся! Я ж тебе ще й не відмовила! Молодь зараз така чутлива плачуть через дрібниці. Заходь до хати, поговоримо. Як тебе звуть? Можна на «ти»?
Оксана.
«Оксана»? Може, батьки з Полісся?
У мене немає батька. Я сирота. І мами теж. Мене знайшли у підїзді добрі люди та відвели до поліції. Мені тоді й місяця не було.
Добре, не ображайся. Ходімо, пємо чай, поговоримо. Ти голодна?
Ні, я вже купила собі булочку.
Булочку! Ох уж ця молодь про себе й не думаєте, а в тридцять років шлунок у вас як решето! Ну давай, сідай, ось гарячий гороховий суп. І чай підігріємо. У мене багато варення чоловік пять років як пішов, а я все готую на двох звички. Молоко є. Поїмо, а потім допоможеш мені домити вікно.
Ганно-Маріє, чи можу я інше завдання, будь ласка? У мене голова крутиться, боюся, що впаду з вікна я вагітна.
Отак тобі й раз! Та й коли мене вдарить? Хлопця звела?
Чому одразу так думати? Я заміжня. Юрко із того ж дитбудинку, що й я. Але його забрали у військо. Він недавно був у відпустці. А коли господиня дізналася, що я в положенні виЮрко повернувся додому напередодні Великодня, а коли побачив у колишній “тяті Марії” свою рідну матір, він упав на коліна, і вони всі троє обійнялися, а маленька Марійка тим часом весело дзижчала у колисці.
