Кохання, що обернулося гірким розчаруванням без попередження
Я не могла цього передбачити Він просто поставив мене перед фактом: як кохання перетворилося на гірке розчарування.
Мене звати Оксана. Мені двадцять сім років. Я впевнена в собі жінка, гарна, з хорошою роботою та стабільним доходом. Мої мрії були простими: вийти заміж, народити двох дітей і одного дня купити власне авто, зароблене власною працею. Я не шукала багатства лише любові та спокою.
Рік тому я зустріла Андрія. Він здавався дорослим, надійним, зі спокійним характером і лагідним усміхом. Я закохалася так, як кохають лише раз у житті. Ми почали зустрічатися, і незабаром він запропонував мені переїхати до нього, у його квартиру у Львові. Я не вагалася.
Але мої батьки були категорично проти.
«Він уже був одружений, Оксано! Якщо не зміг зберегти сімю, то проблема в ньому», казала мати, з тривогою в очах.
Батько теж не приховував неприязні. Але я вважала, що кожен заслуговує другого шансу. І я поїхала. Забрала свої валізи, одяг, книги, трохи спокою. Тоді я ще не знала, що переступаючи поріг його квартири, я переступаю і межу довіри.
На кухні біля столу сидів хлопчик років семи.
«Це мій син, Денис. Він тепер житиме з нами», сухо оголосив Андрій, ніби йшлося про кошеня, а не про дитину, до якої я не була готова стати мачухою з першого дня.
Я оніміла.
«Чому ти не попередив мене заздалегідь?»
«Що б це змінило?» він знизав плечима. «Його мати поїхала жити до нового чоловіка у Київ, а дитина їй заважає. Нам удвох не впоратися, ти ж доросла»
Я намагалася переконати себе, що впораюся. Я завжди любила дітей. Думала, що зможу знайти з ним спільну мову, стати близькою. Але все пішло не так.
Денис виявився дратівливим, егоїстичним і невихованим. Він ображав мене, влаштовував істерики, кричав, що я «погано готую» і що від мене «неприємно пахне». Щойно Андрій наближався до мене, хлопчик ставав ревнивим і вимагав уваги гучними вибухами.
Я була виснажена. Після роботи мила підлогу, прала, готувала, а ще мусила доглядати за дитиною, яка відверто мене ненавиділа. Я намагалася бути хорошою: допомагала з уроками, гралася, читала казки. Він відвертався або кликав батька. Для нього існував лише він.
Коли я скаржилася Андрію, він лише знижував значення:
«Звикнеш, ти ж доросла. Будь твердішою. Не хочеш ігноруй. Це ж дитина, що ти хочеш?»
Я стискала зуби. Але кожен вечір мої сили танули. Я більше не хотіла повертатися додому. Я більше не відчувала, що мене люблять.
Одного дня я не повернулась. Пішла до бабусі у Тернопіль. Вимкнула телефон і зникла на добу. Коли подзвонила Андрію вранці, він був холодним. Я намагалася пояснити:
«Андрію, нам треба поговорити. Ти не попередив, що ми житимемо втрьох. Я не була до цього готова. У нас не складаються стосунки з Денисом. І ти мене не підтримуєш»
«Підтримувати? Ти ж доросла! Якщо не можеш впоратися з дитиною це твої проблеми. Ти не пройшла випробування».
«Яке випробування?» остовпіло запитала я.
«Випробування на міцність! Ти втекла. Значить, ти не для мене. Тобі подобалася моя квартира і мої гроші, а не я. Ти егоїстка!»
«Я егоїстка?! Це твоя колишня егоїстка, якщо кинула власного сина! А ти навіть не попередив мене! Я не була готова стати матірю!»
«Йди геть, різко перервав він. Забирай свої речі та виметайся».
Я мовчки зібрала речі. Сльози душили мене, але я не зламалася. Покинула його квартиру, залишивши позаду те, що ще вчора здавалося початком нового життя.
І знаєте що? Я ні про що не шкодую. Я зрозуміла, що не маю доводити свою вартість нікому, а тим більше тому, хто перетворив кохання на експеримент.
Я й досі вірю у сімю, але тепер знаю одне: більше ніхто не змінить моє життя потайки. Чоловік з дитиною це не вирок. Але чоловік, що приховує правду, однозначно не для мене.
