Сьогодні написала ці рядки з важким серцем. Мій чоловік, Дмитро, настільки захопився собою, що вважає, ніби має право диктувати мені умови. Він дійсно вірить, що може керувати моїм життям? Навіть погрожував розлученням, якщо я не перестану бачити свою доньку, Соломію, яка народилася в першому шлюбі. Невже він справді думає, що погрозами зможе вирвати її з мого серця? Я досі не можу зрозуміти, як людина, з якою я прожила стільки років, змінилася до невпізнання.
Все почалося кілька місяців тому. Дмитро завжди був впевненим у собі, і спочатку це мені подобалося. Я бачила в цьому силу, а не ваду. Коли ми одружилися, я думала, що знайшла опору, яка прийме і мене, і мою сімю. Соломії тоді було лише пять років, і вона відразу ж привязалася до нього, називала «Татом Дмитриком». Я була щаслива, дивлячись, як вони знайомляться. Але з часом щось пішло не так.
Він почав віддалятися від неї. Спочатку дрібниці: перестав питати, як у неї справи в школі, перестав гратися. Я списувала це на втому робота у нього напружена, часто повертався пізно. Потім почав дратуватися, коли я згадувала про Соломію. «Ти занадто багато часу їй приділяєш», кинув він одного вечора за столом. У мене аж дух захопило. Як я можу не піклуватися про власну дитину? Вона живе з моєю матірю, Ганною, у сусідньому місті, і я бачу її лише на вихідних. Ці моменти моє дихання, моя можливість залишатися для неї матірю, попри відстань.
А потім пішли ультиматуми. Місяць тому Дмитро сів навпроти мене на кухні, схрестив руки і холодно сказав: «Я не хочу, щоб ти їздила до Соломії щоразу на вихідні. Це руйнує нашу сімю». Я не повірила власним вухам. Яка сімя? У нас немає спільних дітей, а Соломія частина мого життя. Я намагалася пояснити, що не можу кинути доньку, що вона вже пережила одне розлучення, що я їй потрібна. Але він лише знизав плечима: «Вона вже доросла, самостійна. Якщо продовжуватимеш, найму адвоката».
Я оніміла. Розлучення? За те, що хочу бути матірю для власної дитини? Це було настільки абсурдно, що я не знала, що відповісти. У той момент я зрозуміла: людина, яку я вважала опорою, бачить у мені не дружину, а когось, хто має підкорятися своїм правилам. Він не просто хотів обмежити мої стосунки з Соломією він хотів керувати мною.
Згадалися й інші моменти. Його нарікання на мою матір, Ганну, яку він звинувачував у тому, що «занадто балує» Соломію. Його гримаси, коли я купувала доньці подарунки чи оплачувала її гуртки. А той раз, коли він заявив, що «минуле має залишатися в минулому», маючи на увазі мій перший шлюб і доньку. Я ігнорувала ці знаки, але тепер все склалося. Він не терпів присутності Соломії він хотів її стерти.
Не знаю, що робити. Частина мене хоче піти негайно. Я не можу жити з людиною, яка ставить такі умови. Але інша частина боїться. Ми разом сім років, у нас є дім, плани. Я вклала в ці стосунки стільки сил. І як пояснити Соломії, що її мати знову сама? Вона вже питає, чому «Тато Дмитрик» більше не приходить. Як сказати їй, що він хоче, щоб я забула про неї?
Моя мати, Ганна, каже: «Захисти доньку, навіть якщо доведеться розлучитися. Ти ніколи собі не пробачиш, якщо вибереш його замість неї». Вона права. Соломія це не просто моє минуле. Вона моє серце, моя відповідальність. Я памятаю, як тримала її на руках після народження, її першу усмішку, перші кроки. Я не зраджу її заради людини, яка вважає її проблемою.
Але Дмитро не відступає. Минулого тижня він знову підняв цю тему, ще жорсткіше: «Або я, або твоя донька. Я не буду жити з жінкою, яка постійно повертається до минулого». Я мовчала, знаючи, що будь-яке слово розпалить конфлікт. Але в глибині душі вже все вирішила. Я ніколи не перестану бачити Соломію. Ніколи. Навіть якщо це коштуватиме мені шлюбу.
Тепер я думаю, як бути далі. Можливо, варто звернутися до адвоката, щоб зрозуміти всі наслідки розлучення. Знайти кращу роботу, щоб стати самостійною. Я навіть почала шукати квартиру ближче до Соломії. Це страшно, але це дає надію. Я хочу, щоб вона знала: я завжди буду поруч, що б не сталося.
Дмитро, мабуть, думає, що його погрози мене зламають. Але він помиляється. Я не підкорюся правилам, які змусять мене відмовитися від найдорожчого. Я оберу Соломію. І якщо доведеться починати все з нуля я зроблю це. За неї. За нас.
