Я їх безкоштовна прибиральниця і кухарка моя вагітність нікого не цікавить.
У маленькому селі біля Львова, де ранкові тумани обвивають старі хати, як привиди, моє життя у 27 років перетворилося на вічне служіння примхам інших. Мене звуть Оксана, я заміжня за Дмитром, і через кілька місяців у нас буде дитина. Але мій тендітний світ майбутньої матері розбивається під тягарем його бабусі та родини, для яких я лише безоплатна служниця. Ми живемо у трикімнатній квартирі, що належить бабусі Дмитра, і це стало моїм прокляттям.
**Кохання, що потрапило в пастку**
Коли я зустріла Дмитра, мені було 23. Він був уважним, з лагідною усмішкою та мріями про власну родину. Ми одружилися через рік, і я була на сьомому небі. Його бабуся, Марія Іванівна, запропонувала нам жити у її великій квартирі, поки ми не станемо на ноги. Я погодилася, думаючи, що це тимчасово, що ми побудуємо своє життя. Але замість домівки я знайшла тюрму, де моя роль витирати пил, готувати й мовчати.
Квартира простора, але задушлива від їхньої присутності. Марія Іванівна живе з нами, а її дочка, тітка Дмитра, Людмила, приходить майже щодня з двома дітьми. Вони вважають це місце своїм, а мене меблем. Відразу ж свекруха дала зрозуміти: «Оксано, ти молода, тож займайся домом». Я сподівалася заробити їхню прихильність, але їхня байдужість і вимоги лише зростають.
**Рабство за стінами**
Моє життя безкінечний цикл прибирання та приготування їжі. Вранці я мию підлогу, бо Марія Іванівна не терпить пилу. Потім готую сніданок для всіх: вівсянку для неї, яєшню для Дмитра, а коли приходить Людмила млинці чи бутерброди. Вдень чищу овочі, варю борщ чи тушковане мясо, бо «гості голодні». Ввечері миття посуду та накази: «Оксано, почисти картоплю на завтра». Моя вагітність, нудота, важкі ноги ніхто на це не звертає уваги.
Марія Іванівна командує, як генерал: «Ти пересолила суп», «Фіранки погано випрасувані». Людмила додає: «Оксано, посиди з моїми дітьми, я заклопотана». Її малі, галасливі та розпещені, розкидають іграшки, плямують дивани, а прибираю я, бо «це ж родина». Дмитро замість підтримки шепоче: «Мамо, не супереч бабусі, вона літня». Його слова зрада. Я почуваюся закутою у домі, який ніколи не стане моїм.
**Вагітність під натиском**
Я на шостому місяці, і мій стан не просто метафора. Нудота виснажує, спина болить, втома валить з ніг. Але свекруха судить: «За моїх часів жінки народжували в полі й працювали до останнього». Людмила насміхається: «Оксано, не розводи трагедію, вагітність це не хвороба». Їхня холодність вбиває. Я тремчу за свою дитину стрес, безсонні ночі, ця безперервна робота залишають слід. Учора ледве не знепритомніла, коли несла відро води, і ніхто навіть не зморщився.
Я спробувала поговорити з Дмитром. Зі сльозами благала: «Я більше не можу, я вагітна, це надто важко». Він обійняв мене, але відповів: «Бабуся нас прихистила, постарайся». Постаратися? До к
