**Родина Серцем**
Розлучення роздавило Маріанну, ніби важкий каток. Вона обожнювала свого чоловіка й не чекала такого удару в спину. Та він зрадив їй з її найкращою подругою. За один день вона втратила двох людей, яким відкрила своє серце. Віра в чоловіків розсипалась у пил. Раніше, коли чула, що “усі чоловіки зраджують”, лише знизувала плечима: “Мій Олег не такий”. А тепер зрада пекла її зсередини, і вона дала собі слово більше ніколи нікого не впускати в душу.
Маріанна сама виховувала доньку, Софійку. Колишній чоловік справно платив аліменти, бачився з дитиною час від часу, але без бажання бути батьком. Вона змирилась зі своєю долею: самотність до кінця життя. Навіть знаходила в цьому гірку втіху життя без чоловіка здавалось простішим. Та доля любить руйнувати плани.
На дні народження колеги в маленькій кав’ярні у Львові Маріанна зустріла Богдана брата іменинниці. Він теж пережив розлучення, і, на її подив, його син, Денис, жив із ним, а не з матір’ю. Богдан пояснив: хлопець сам обрав батька, а колишня дружина, захоплена новими стосунками, не заперечувала. Підліток їй заважав.
Той вечір розбудив у Маріанні давно забуту теплоту. Ніби дівчинка, вона відчула метеликів у животі емоцію, яку не знала роками. Богдан теж не залишився байдужим. Обоє, пошматовані минулим, боялись нових почуттів, але іскра між ними спалахнула його не ігнорувати.
Богдан дістав номер Маріанни через сестру і, зібравшись із духом, подзвонив. Уникаючи слова “побачення” надто дитячого для їхнього віку він просто запропонував зустрітися, щоб поговорити. Вони обрали затишну кав’ярню, де говорили до закриття, не помічаючи часу. Потім було ще одне побачення, і ще
Якось Софійка залишилась із батьком, і Маріанна запросила Богдана до себе. Після тієї ночі вони знали більше не хочуть розлучатись. Їхнє кохання, ніжне й зріле, було наче порятунок від минулого. Але була одна перешкода: діти.
У обох були підлітки. Денис, син Богдана, був на рік старший за Софійку. Різні характери, інтереси, друзі. Спочатку вони бачились окремо, іноді із дітьми, але з болем помічали, що Софійка й Денис не просто байдужі одне до одного вони ледве приховували антипатію.
Через півтора року Богдан не витримав. Зробив пропозицію. Кохав її так, що почувався хлопчиськом, але хотів справжню сім’ю, не як у першому шлюбі. Таємні зустрічі йому вже не вистачало. Маріанна, приголомшена, погодилась. Вона теж мріяла засинати поруч із коханим, готувати разом сніданки, дивитись фільми ввечері.
Вони обговорили все. Жити в їхніх маленьких київських квартирах було неможливо підліткам різної статі потрібні окремі кімнати. Продавши майно й додавши заощадження Богдана, вони купили просторий будинок у передмісті Львова. Залишалось найважче: сказати дітям.
Вирішили поговорити окремо. “Не хочу жити з Богданом і його сином!” заперечила Софійка. “Зустрічайтесь, як раніше! Навіщо цей шлюб і будинок?” Маріанна розуміла доньку, серце стискалось від жалю. Через неї Софійці доведеться звикати до чужих людей. Але Маріанна знала, що через кілька років донька вилетить із гнізда, і тоді що? Порожнеча? Навколо були матері, які жертвували собою заради дітей, а потім вимагали того ж. Вона відмовлялась від такої долі. “Рішення прийняте, сказала вона твердо, але ніжно. Але я завжди тебе почую, і ти залишаєшся моєю пріоритетом”.
Софійка надулась, але не сперечалась. Її батько, який нещодавно одружився, дзвонив дедалі рідше, і вона почувалася кинутою. Після довгої розмови вона неохоче погодилась, тішачи себе думкою, що мати її не зрадить.
З Денисом розмова була також складною. “Чому я маю жити з цією дівчиною та її матір’ю?” буркнув він. “Тому що я кохаю Маріанну”, спокійно відповів Богдан. “Тоді я їду до мами!” випалив син. “Як знаєш, сказав Богдан. Але мені буде боляче, якщо ти втечеш, коли стає важко. До того ж, у неї тісна квартирка, а тут у нас будинок. Я хотів поставити футбольні ворота, щоб грати з тобою”. Денис здався. “Але не розраховуй, що я вважатиму її сестрою”. “Я прошу лише поваги”, підсумував Богдан.
Софійка теж заявила, що їй байдуже до Дениса і вона більше з ним не розмовлятиме. Весілля було скромним, у сімейному колі. У ресторані діти сиділи з похмурими обличчями, ясно даючи зрозуміти, що ця ідея їм огидна.
За тиждень сім’я заселилась. Кімнати оформили за смаками кожного так само різними, як і їхні господарі. Софійка, рання пташка, прокидалась на світанку й бродила по хаті, поки всі спали. Денис, нічна сова, сидів за комп’ютером до ранку, а вихідні спав до об
