Хто ви?!
Соломія завмерла в дверях своєї оселі, очам не вірячи.
Перед нею стояла незнайомка років тридцяти з куцим хвостиком, а позаду неї тіснилися двоє дітлашів хлопчик і дівчинка, що витріщалися на несподівану господиню.
У передпокої валялися чужі капці, на вішалці висіли чужі куртки, а з кухні тягнувся запах борщу наче вона сама була тут гостею.
А ви хто? жінка зморщилася, підтягуючи до себе молодшу дитину. Ми тут мешкаємо. Нас Остап пустив. Казав, що господиня не заперечує.
Це МОЯ хата! голос Соломії здригнувся від люті. І ніхто вам тут жити не дозволяв!
Незнайомка заплямкала віями, оглядаючи розкидані іграшки, кухню з дитячими сорочками на сушці ніби шукала докази своїх прав на це житло.
Та ж Остап Володимирович запевняв Ми йому родичі Він казав, що ви згодні Що ви добра душа
Соломію обурило так, ніби їй на голову вилили казан холодного узвару.
Вона повільно примкнула двері й притулилася до них спиною, намагаючись зібрати думки. Її дім, її простір і вона раптом опинилася в ньому чужою
Рік тому все було інакше. Соломія відпочивала в Карпатах, насолоджуючись відпусткою після важкого проекту реставрації історичної садиби у Львові.
У тридцять чотири роки вона була успішною архітекторкою, звикла покладатися лише на себе.
Карєра займала більшість її часу, та й не скаржилася робота приносила задоволення й стабільний добрий заробіток.
Остапа вона зустріла біля криниці одного спекотного серпневого вечора. Він був чарівним трохи старшим, з теплою усмішкою й уважними карими очима.
Розлучений вже три роки, двоє дітей хлопчик десяти років і дівчинка семи, працював прорабом у великій будівельній фірмі.
Залицявся він красиво й по-старому: квіти щодня, ресторани з видом на гори, довгі прогулянки вночі під зорями.
Ти особлива, говорив він, цілуючи її руку. Розумна, самостійна, гарна. Я давно не зустрічав таких цілісних жінок. Ти знаєш, чого хочеш.
Соломія танула. Після низки невдалих стосунків з чоловіками, що або лякалися її успішності, або змагалися з нею, Остап здавався справжнім даром небес.
Він поважав її роботу, цікавився проектами, підтримував, коли замовники вимагали неможливого.
Мені подобається, що ти сильна, говорив він. Але при цьому залишаєшся жіночною, ніжною.
Відпустка скінчилася, але стосунки ні. Остап приїжджав до неї у Львів, вона до нього в Івано-Франківськ. Дзвінки, повідомлення, плани.
Через вісім місяців він зробив пропозицію там само, де вони й познайомилися.
Весілля було скромним, але щирим. Соломія переїхала до Івано-Франківська, влаштувалася в місцеву архітектурну майстерню, а свою львівську квартиру залишила пустувати.
Тепер ми одна сімя, говорив він, міцно обіймаючи її. Мої діти твої діти, мої клопоти твої клопоти. Разом ми все подолаємо.
Спочатку Соломія була щасливою. Їй подобалось відчуття справжньої родини, тепло домівки, дитячий сміх.
Вона з радістю допомагала Остапу з дітьми: купувала подарунки, оплачувала гуртки, возила до лікарів.
Але потім щось піш
