Ой, а це хто? здивувалася Соломія, зайшовши на кухню до подруги.
Під жовтим світлом лампочки, біля найменшої тумбочки, сидів собі чоловік років сорока, з легеньким про́лисиною, і акуратно нарізав кріп широким ножем Катрі.
Соломіє, це Тарас. Тарасе, це Соломія, пробурмотіла Катря, з явним збентеженням, ось тобі цукор, ходімо.
Вона сунула сусідці жерстяну банку, обсипану цукровими кристаликами, і швидко випровадила її в коридор.
Дуже приємно! встигла голосно прокричати Соломія, намагаючись одним поглядом оцінити подругиного «новенького».
Але й у деталях він не вражав. Нічого такого, що могло б пояснити його швидке опиняння в Катриному фартуху з веселими бубликами.
Тарасе, я зараз, крикнула Катря у кухню і захлопнула двері.
Тут же, у коридорі, Соломія вхопила її міцно за руку:
Розказуй!
Ну, що розказувати? спробувала ухилитися Катря. Ай, гаразд, ходімо.
Подруги вийшли з квартири, перейшли тісний тамбур і зайшли до сусідньої двушки-розпашонки.
У Соломії пахло корицею та парфумами «Шанель». А вся обстановка, починаючи з білосніжного пуфика біля дверей, нагадувала гостям про турботливе ставлення господарки до свого дому.
«Не те, що в мене!» щоразу зі зітханням думала Катря, заходячи до подруги, і згадуючи свої недоклеєні шпалери у коридорі.
Розказуй! наполегливо повторила Соломія.
Вона досипала цукор у мисочку з кремом і, схопивши віночок, вичікувально подивилася на сусідку.
А що твій Борис? знову спробувала звернути тему Катря.
На нараді. Ще не скоро буде. Ну-у?
Ну, що? Побачила його на ринку. Ну, і підібрала.
Як це? недовірливо зморщила брови Соломія.
Ну, дивлюсь стоїть чоловік із зеленню. У плащі, виглядає пристойно. Але якийсь занедбаний. Підійшла. Запитала: «Скільки кріп?» А він каже: «Можна я вам його подарую?» Я: «Чого раптом?» А він: «Я так загадав якщо до мене підійде жінка з сумними очима, то я їй одразу все й подарю. Берете, каже, я його сам виростив».
Ну, і ти?..
Ну, я взяла. Повернулася йти, а потім кажу: «А звідки вам здалося, що в мене сумні очі? Вони зовсім не сумні!» А він так мовчки на мене подивився А потім узяв мої торбинки й пішов поруч.
А ти? Соломія забула, що в руці у неї віночок, і почухала ним свою завиту чубку.
А я йду, мовчу, думаю що робити. А потім вирішила ну, він же явно самотній. Нехай буде. Так і познайомились.
Ну ти даєш! І ти просто так з вулиці чоловіка до себе забрала? Ти хоча б коштовні сховала?
Соломіє! розсердилася Катря, що ти несеш? Він, до речі, лікар. Рентгенолог.
Ага, а документи його бачила?
Слухай, ну ти ж сама мені розповідала!.. засмутилася Катря. Про авокадо
Яке авокадо? зовсім заплуталася Соломія.
А Катря знову у деталях згадала той вечір на цій же кухні
Авокадо лежало перед нею тонкими скибочками у градієнті зеленого. Від насиченого травяного відтінку біля шкірки до ніжного оливкового коліру біля кісточки.
Катря ніколи не вміла вибирати авокадо. Зупиняючись біля овочевих прилавків, вона довго перебирала темні блискучі плоди, торкалася пальцями їхніх округлих пухирців, намагаючись відчути щільність мякоті під шкіркою. Відкладала одні, брала інші, але так і не могла до кінця зрозуміти таємницю ідеального авокадо.
Іноді їй здавалося, що вона його знайшла. Тоді вона радісно несла додому улюблений фрукт (хоча одного разу дізналася, що це ягода). На кухні вона швидко брала ножа й з трепетом різала його. Але частіше ніж піддавався, як картопля твердий і нестиглий. У такі моменти Катря залишала його на столі, і за кілька днів він «дозрівав», стаючи прийнятною закускою.
Але того разу на тарілці перед нею було саме «те» авокадо. Його купила Соломія вдала у виборі. Катря взяла виделку, підхопила ніжну мякоть і поклала на язик. Таке авокадо не треба жувати достатньо відчути його свіжий смак з легким горіховим відтінком
Тоді ти сказала, що авокадо не вибереш на вигляд. І на дотик теж не завжди. А гарний плід треба відчути, пояснила Катря, повертаючись із спогадів.
То до чого тут авокадо й чоловіки?
Ну, у тебе ж з ними завжди виходило. Як і з авокадо Не те що в мене, похилила голову Катря.
І що ти цього Тараса, відчула? Соломія з трудом згадала імя «новенького» і ще раз здивувалася його звичайності.
Мені якось тихо біля нього стало. Хоч навколо був ринок і галас. І я подумала може, нічого, що він такий звичайний?
Ага ну, гаразд. Іди, а то раптом. Засумує ще.
Соломія поспішно випровадила
