Ой, а це хто? здивувалася Настя, зайшовши на кухню до подруги.
Під жовтим світлом лампи, в кутку біля найменшої шафи, скромно сидів чоловік років сорока з легким проплешинами. Він спокійно, але вміло нарізав кріп широким ножем Марії.
Насте, це Віктор. Вікторе, це Настя, пробурмотала Марія, червоніючи, ось тобі цукор, ходімо.
Вона сунула сусідці в руки бляшанку, помічену кристалами цукру, і швидко випроводила її у коридор.
Дуже приємно! встигла голосно вигукнути Настя, намагаючись окинути гострим поглядом «новенького» подруги.
Але й при детальному огляді він не вражав. Не було нічого, що могло б пояснити його швидке опиняння в Марійному фартусі з веселками пончиків.
Вікторе, я зараз, крикнула Марія на кухню і захлопнула двері.
У коридорі Настя вчепилася в неї міцно:
Розказуй!
Ну, що розказувати? спробувала ухилитися Марія. Ай, гаразд, ходімо.
Подруги вийшли з квартири, перетнули тісний тамбур і зайшли до Настіної двокімнатної квартири.
Тут пахло корицею та парфумами від відомого бренду. Білосніжний пуф біля дверей і акуратний інтерєр свідчили про турботливе ставлення господині до свого житла.
«Не те, що в мене!» кожного разу зі зітханням думала Марія, згадуючи свої недоклеєні шпалери.
Розказуй! наполегливо повторила Настя.
Вона додала цукор у крем, взяла віночка і вичікувально подивилася на подругу.
А що твій Олексій? знову спробувала змінити тему Марія.
На нараді. Не скоро буде. Ну?
Ну, що? Побачила його на ринку. Ну, і підібрала.
Як це? Настя нахмурилася.
Дивлюсь, сидить чоловік із зеленню. В плащі, виглядає пристойно, але якийсь занедбаний. Підійшла. Запитала, скільки коштує кріп. А він каже: «Можу вам його подарувати». Я питаю: «Чого раптом?» А він: «Я так загадав якщо до мене підійде жінка з сумними очима, то віддам їй усе дарма». Ви ж, каже, візьміть, я його сам виростив.
Ну, і ти?..
Ну, я взяла. Повернулася йти, а потім кажу: «А звідки ви взяли, що в мене сумні очі? Вони зовсім не сумні!» А він так мовчки на мене подивився А потім узяв мої сумки і пішов поруч.
А ти? Настя забула про віночок і почесала ним свій завитий чубчик.
А йду, мовчу, думаю, що робити. А потім вирішила ну, ж бо чоловік явно самотній. Нехай буде. Познайомились якось незвично.
Ото ти даєш! І ти просто так, з вулиці, чоловіка в хату привела? Ти хоч щось цінне сховала?
Настю! розлютилася Марія. Що ти несеш? Він, до речі, лікар. Рентгенолог.
Ага, а документи його бачила?
Слухай, ну ти ж сама мені розказувала! засмутилася Марія. Про авокадо
Яке авокадо? Настя зовсім заплуталася.
А Марія знову згадала той вечір на цій же кухні
Авокадо лежало перед нею тонкими скибочками у градієнті зелених відтінків. Темно-травяні біля шкірки, вони переходили в молочно-оливкові біля кісточки.
Марія ніколи не вміла вибирати авокадо. Блукаючи вздовж овочевих полиць, вона годинами перебирала темні блискучі плоди, тицяла в них пальцями, намагаючись вгадати мякість мякоті під шкіркою. Відкладала одні, брала інші, а таємниця ідеального авокадо залишалася не розгаданою.
Інколи їй здавалося, що вона нарешті зрозуміла. Тоді вона радісно несла додому улюблену ягоду (як одного разу виявилося, це не овоч і не фрукт). На кухні вона швидко діставала ніж і з трепетом впивалася ним у мякоть. Але частіше ніж зустрічав опір, як у картоплі. Тоді ставало зрозуміло смак буде не той. У такі моменти Марія залишала недоспілий плід на столі, і за кілька днів він «дозрівав», стаючи чимось зносним.
Але того разу на тарілці перед нею було саме «те» авокадо. Його купила Настя значно вдаліша у виборі. Марія взяла виделку, підхопила ніжну мякоть і поклала на язик. Таке авокадо не треба жувати достатньо відчути його свіжий смак з легким горіховим відтінком
Тоді ти сказала, що авокадо не вибереш на вигляд. І на дотик теж не завжди. А гарний плід треба відчути, пояснила Марія, повертаючись із спогадів.
Ну, і до чого тут авокадо і чоловіки?
У тебе ж із ними завжди виходило. Як із авокадо Не те що в мене, понизила голос Марія.
І що ти в цьому Вікторі відчула? Настя ледь пригадала його імя і знову здивувалася його звичайності.
Мені якось спокійно біля нього стало. Навіть серед галасливого ринку. І я подумала може, нічого, що він такий звичайний?
Ну гаразд. Іди, а то раптом сумує.
Настя поспішно випроводила подругу разом із бляшанкою, притулилася вухом до дверей. Поч
