До кого ви? Ганна Іванівна разом з Василем вийшли на ґанок і дивилися на гостю. Я до Ганни Іванівни! Я онука, точніше, правнучка її. Я дочка Андрія старшого сина Ганни Іванівни.
Ганна Іванівна сиділа на лавці, залитій весняним сонцем, і раділа першому теплу. Ну ось і прийшла весна. Лише Богу відомо, як вона пережила цю зиму.
«Ще одну таку не витримаю!» подумала жінка й із полегшенням зітхнула. Вона не боялася смерті. Навпаки, чекала на неї. Грошей на похорон назбирала, одяг купила.
Ніщо вже не тримало її у цьому світі.
***
Колись у неї була велика родина чоловік, Іван Петрович, могутній як дуб, і четверо дітей три сини й донька. Жили дружно, рідко сварилися. Діти виросли й розлетілися, як птахи.
Старші сини вступили до університету, потім розїхалися по містах. Середній у школі ледачим був, а потім розкрутив власну справу та виїхав за кордон. Донька теж не залишилася в селі махнула до Києва й незабаром вийшла заміж.
Спочатку діти часто приїжджали, писали листи, а з появою телефонів дзвонили. Зявилися онуки. Ганна Іванівна брала стару валізу й їхала до когось із них нянчитися.
Але потім і онуки виросли. Все рідше кликали бабусю, все рідше лунали дзвінки. А про те, щоб приїхати в гості, і зовсім забули робота, сімя, свої діти.
Востаннє вони зібралися, коли не стало Івана Петровича. Здавалося, такий здоровий чоловік проживе вік, але
Поховавши батька, діти розїхалися. Спочатку ще дзвонили матері, але згодом і це зійшло нанівець.
Ганна Іванівна намагалася телефонувати сама, але відчула, що їй не раді, і відступила. Так і жила останні десять років. Іноді хтось із дітей згадував про неї тоді жінка тиждень ходила із посмішкою.
Одного разу вона знову сиділа на лавці й думала про своє.
Добрий день, тітко Ганно! біля паркану стояв молодий чоловік і усміхався. Чи памятаєте мене?
Ганна Іванівна примружила очі:
Василю? Це ти?
Я, тітко Ганно! зрадів він і зайшов у двір.
Василь був сином сусідів, які без сварки й дня не прожили. Скрізь він був голодною дитиною. Жінка годувала його, віддавала старий одяг і пускала переночувати, коли батьки гуляли.
Не довго ті батьки прожили. Василя забрали до дитбудинку, і з того часу Ганна Іванівна його не бачила.
Де ж ти пропадав, сину? зраділа вона.
Спершу у дитбудинку, потім армія, навчання. А тепер повернувся додому. Хочу село піднімати!
Що вже там піднімати? махнула рукою жінка. Усі розїхалися.
Нічого! Я впораюся!
І почалося в Ганни Іванівни нове життя. Василь влаштувався до Петренка найбільшого фермера в селі.
У вільний час лагодив свою хату, а Ганні Іванівні допомагав по господарству. Вона його «синочком» кликала. Так вони прожили три роки.
Їду я, тітко Ганно, вибачливо сказав він одного дня. Петренко зовсім зарвався. Працюй, а грошей не платить. Поїду на заробітки.
Їдь із Богом, сину!
Знову жінка залишилася сама. Іноді від самотності плакала. Але щось тримало її на цьому світі.
***
Добрий день, тітко Ганно! почувся знайомий голос. Жінка підвела голову й побачила Василя.
Василю! Невже ти?
Я, тітко! високий, гарно одягнений хлопець увійшов у двір. Повернувся назавжди!
Ой, яка радість! заметушилася вона. Заходь, чай поставимо!
Чай добре, усміхнувся він. Зараз тільки додому заскочу. Не знав, що вас застану, гостинці не взяв!
За півгодини вони сиділи за столом, пили чай із гарних чашок і розмовляли.
Я вже й на той світ зібралася, Василю, зітхнула жінка.
Та годі! пожартував він. Тепер ми з тобою заживемо! Я грошей заробив, свою справу розпочинаю. Тобі ще рано!
Господині! Чи є хто вдома? дзвінкий голос перервав їх. Ганна Іванівна визирнула у вікно у дворі стояла дівчина в легкому пальті та туфлях на підборах.
До кого ви? вийшли вони на ґанок.
До Ганни Іванівни! Я правнучка її. Онука Андрія.
Жінка з Василем переглянулися.
Я дзвонила, але телефон не працював. Тож вирішила приїхати навмання.
Заходь! запросила Ганна Іванівна, а Василь узяв валізу.
Вони дивилися, як Оксана їла пиріжки й розповідала про себе.
Не люблю місто. Хочу в селі пожити! А батьки не розуміють. Дід Андрій запропонував тут оселитися. Каже, як поживу і бажання повертатися зникне. Вони вам дзвонили, але не додзвонилися. Вибачте! Я не нахлібниця, у мене гроші є. І гостинці вам привезла! Поживу до сесії я на заочному і поїду.
Живи скільки хоче
