Якщо тест підтвердить, що Даша – моя донька, я заберу її до себе – і ніхто мене не зупинить!

“Я хочу зробити тест якщо Софійка справді моя я заберу її.
Бери хоч зараз, бо плутається під ногами набридло, годувати треба, одягати треба, я собі розслабитися часом не купую, щоб їй поїсти щось купити. Таке життя Дай грошей, Андрію, га?”
Галина збиралася на роботу. Вона швидко зробила чоловікові палянички, загорнула у папір і поклала на стіл.
Андрій працював у майстерні, обідів у них не було, тому щоразу доводилося брати їжу із собою.
Сама Галина працювала у кафе кухарем. Її робота була трохи далі, тому вона вставала на годину раніше за чоловіка.
На вулиці моросив дощ, і Галина взяла парасольку, що стояла в передпокої. Парасоля випала їй з рук і з гуркотом впала на підлогу. Жінка завмерла, потім заглянула у спальню чоловік не прокинувся.
Галина усміхнулася:
От роззява! і тихенько вийшла з дому.
Маршрутка приїхала швидко. Галина сіла біля вікна і почала дивитися на місто. Їй стало сумно від своїх думок.
Вона вже не була молодою дівчиною їй було майже тридцять, вона була щаслива заміжня жінка Хоча жили вони небагато, але, як їй здавалося, дружно.
І лише одне її засмучувало у них не було дітей. А так хотілося мати дитину, неважливо, хлопчика чи дівчинку.
Три роки, які минули з весілля, Галина ходила на обстеження, але лікарі лише розводили руками все було гаразд.
Маршрутка зупинилася. Галина розплатилася і вийшла. До роботи залишалося пройти через сквер.
Зробивши кілька кроків, жінка раптом зупинилася на лавці сиділа маленька дівчинка і плакала. На ній була легенька кофтинка, і вона згорнулася від холоду, а по щоках, змішуючись із дощем, текли сльози.
Галина підійшла і тихо запитала:
Привіт! Чого ти тут сама?
Мама вигнала дівчинка схлипнула.
Як це вигнала? Галина не повірила. Хто ж виганяє дитину під дощ?
Вона спала, а я хотіла їсти. Я розбудила її, і вона прогнала мене
Як тебе звати?
Софійка.
Що ж робити з тобою, Софійко? Галина глянула на годинник. Ходімо. Ти далеко живеш?
Ні, он за кутком.
Вони пішли туди, куди показала дівчинка, і за пять хвилин стояли біля дверей. Галина натиснула дзвінок, але ніхто не відчиняв.
Нарешті двері відкрила сонна жінка у потьмянілому халаті. Брудне, розкуйовджене волосся, обличчя з слідами макіяжу.
Вона здивовано подивилася на Галину, потім на Софійку і мовчки відступила:
Заходь.
В квартирі стояв важкий запах, від якого Галину відразу знудило. На підлозі валялися речі, а шар пилу на меблях свідчив, що тут давно не прибирали.
Раптом Галина помітила фото на полиці. Її очі розширились від подиву
Це фото вона вже бачила у чоловіка, тільки там воно було обрізане залишився лише Андрій. А на цьому був він і ця жінка.
Галина обернулася:
Ваша донька сиділа на лавці й плакала! Вам байдуже?
А ти мене ще вчитимеш? Іди своїх виховуй! жінка різко обернулася до доньки. Де ти була?
Софійка швидко зникла у кімнаті. Галина зрозуміла, що їй тут робити нічого, і пішла.
Весь день вона думала про дівчинку, про фото і про ту жінку, яка, схоже, мала стосунки до її чоловіка.
Ввечері Галина показала Андрієві фото:
Коханий, хто це з тобою?
Я розповідав тобі про Віру Ми хотіли одружитися, але вона пішла до іншого.
А чому ти обрізав фото?
Не міг дивитися на неї. Вона завагітніла, а коли ми розійшлися, сказала, що позбулася дитини. Я поїхав, зустрів тебе Не приховував нічого. Але чому ти питаєш?
Сьогодні трапилася дивна історія Галина розповіла про Софійку.
Андрій задумався.
Скільки їй років?
Шість чи сім.
Він різко підвівся.
Де вони живуть?
Галина сказала і пішла спати. Але опівночі прокинулася і побачила, що на кухні світло.
Андрій сидів і щось обдумував.
Наступного дня він прийшов до Віри. Йому відчинила Софійка.
Привіт! Ти Софійка? Де твоя мама?
Мамо! До тебе прийшли!
З кімнати вийшла Віра.
Ти? Чого прийшов?
Андрій увійшов без запрошення.
Віро, я хочу знати правду. Софійка моя донька?
Віра сіла.
Позич грошей, га? Треба Ти ж аліментів не платив.
Чому ти сказала, що позбулася дитини?
Мій тодішній чоловік хотів її виховувати А потім кинув мене. Я хотіла повернутися до тебе, але ти вже зник.
Я зроблю тест. Якщо вона моя я заберу її.
Бери хоч зараз! Годувати треба, одягати Дай грошей, Андрію.
Софійка несміливо підійшла:
Ти мій тато?
Так, Со