Я хочу зробити тест ДНК – якщо Даша моя донька, я заберу її до себе!

Колись давно, у маленькому українському містечку Житомирі, жила жінка на імя Оксана. Вона була простою кухаркою у місцевій їдальні, а її чоловік, Тарас, працював у майстерні, лагодячи вози. Жили вони скромно, але щасливо, хоч і мріяли про дитину.
Одного дощового ранку, коли Оксана йшла на роботу, вона побачила на лавці маленьку дівчинку, яка плакала, притискуючись до себе від холоду. Дитя звали Соломійкою, і вона розповіла, що мати вигнала її з дому за те, що та розбудила її, просячи їсти.
Оксана не могла залишити дитину на вулиці і повела її додому. Але коли вони прийшли до брудної, запущеній хати, жінка, що відчинила двері, вразила Оксану. Вона впізнала її зі старої фотографії, яку колись бачила вдома у Тараса.
Тієї ночі Оксана розпитала чоловіка. Виявилося, що Соломійка його донька від минулого шлюбу, про яку він не знав, бо колишня дружина, Марія, збрехала, що позбулася вагітності.
Наступного дня Тарас пішов до Марії. Та, не вагаючись, віддала доньку, лише попросивши грошей. Але Тарас не міг залишити Соломійку в такому домі. Він забрав її до себе.
Спочатку Оксані було важко вона відчувала і любов до дитини, і ревнощі, і гіркоту через власну безплідність. Але одного разу вона захворіла, і в лікарні їй сказали неймовірну новину вона вагітна!
Так у їхній родині зявився син Ярема, а згодом і донька Леся. Але Оксана завжди памятала, що її щастя почалося з того дощового дня, коли вона зустріла маленьку Соломійку дівчинку, яка принесла в її дім любов.