Ти ж у нас така самостійна! Як вітер у степу – ніхто не зупинить!

Щоденник
«Ти ж у нас самостійна!» сказали батьки, а потім таємно подарували трикімнатну квартиру молодшій сестрі.
Я йшла торговим центром, штовхаючи візок, коли раптом почула знайомий голос:
«Оленко! Привіт!»
Обернулась переді мною стояла Іринка, подруга сестри. Вся сяючи, вона вже готова була мене обійняти.
«Як справи? Слухай, хотіла запитати що Катрусі на новосілля подарувати? Квартира ж просто казкова трикімнатна, в самому центрі!»
«Яке новосілля?»
Візок зупинився сам собою.
«Як то яке? Вона ж переїжджає до бабусиної квартири! Каже, батьки їй подарували. Ну не везуча твоя сестра?»
Усередині в мене ніби все стислося. Цю квартиру батьки здавали три роки я навіть знала орендарів у обличчя.
А ще таємно сподівалася, що колись її продадуть, поділять гроші, і я зможу достроково погасити іпотеку.
«Вона вже переїхала?»
«Та ні, ще тільки збирається. Але наступного тижня новосілля влаштовує.»
За годину я стояла біля дверей Катрусиної однокімнатки в спальному районі. Дзвінок не працював, тому постукала.
«Оля?» Катруся відчинила двері у фартуху, з ганчіркою в руках. «Чого без дзвінка?»
«Так зустріла Іринку, а вона питала, що тобі на новосілля подарувати.»
Ганчірка з глухим звуком впала на підлогу. Катруся швидко підняла її, витерла руки і сховалась у ванній.
«Зачекай хвилинку, я тільки»
Двері зачинилися, але стіни в хрущовці тонкі. Я чітко чула:
«Мамо? Оля про квартиру дізналася Так, приїхала Що робити?»
Я оглянула кімнату. Скрізь коробки: «Посуд», «Книги», «Одяг». На столі папірці з нотаріуса.
Катруся вийшла, на обличчі напруга.
«Слухай, не роби з цього драми. Ти ж доросла, у тебе своє житло.»
«Катю, тобі подарували майже мільйон гривень!»
«Ну і що? Мені дали я взяла. Ти б відмовилась?»
«Можливо, й не відмовилась. Але б не брехала сестрі в очі.»
«Я не брехала! Просто не казала.»
«А яка різниця?»
Катруся сіла на диван, закрила обличчя руками.
«Олю, ну що ти хочеш? Щоб я квартиру повернула? Я ж ремонт уже замовила!»
«Я нічого не хочу. Просто тепер знаю, хто я в цій родині.»
«Та годі тобі! Ти ж сильна, самостійна. А я заміжня, Василь роботу втратив нам допомогли.»
«Василь роботу втратив? Коли?»
«Ну торік. Ми сказали батькам, вони й вирішили нам допомогти.»
Я повільно кивнула. Виходить, навіть батькам збрехали.
«А мою іпотеку до пятдесяти років ви теж врахували?»
«Олю, ну годі! Квартира моя, і все. Не лізь не в своє.»
Я повернулась і пішла до дверей.
«І це все? Так і підеш?»
«Не піду, Катю. Просто тепер бачу тебе справжню.»
Дома я подзвонила мамі.
«Мамо, нам треба поговорити.»
«Катя вже розповіла. Ну навіщо ти драмуєш? Подарували і все.»
«А памятаєш, ти казала продамо бабусину квартиру, гроші поділимо?»
«Казала Але ситуація змінилася. Катя сімейна, Василь без роботи.»
«А я з іпотекою це не проблема?»
«Ти ж справляєшся. Молодець.»
За півгодини подзвонив тато.
«Доню, не засмучуйся. Невдало вийшло.»
«Невдало, тату? Ти три роки дивився мені в очі й обіцяв.»
«Ми думали, ти зрозумієш. Ти ж у нас самостійна.»
Так. Самостійна. Тому маю платити двадцять тисяч щомісяця і не скаржитись.
Недільні обіди в батьків традиція. Я приїхала, як завжди. Дочка Настя грає на планшеті, чоловік Каті, Василь, розповідає жарти, мати бігає по кухні.
Всі роблять вигляд, ніби нічого не сталося.
«Ми з Катею думаємо ще одну квартиру купити, каже Василь, кладучи салат. У новобудові. Початковий внесок є бабусину здаватимемо.»
Я завмерла з виделкою в руці.
«Здавати? А новосілля?»
«Плани змінилися, Катруся ріже мясо, не піднімаючи очей. Центр шумний, паркування немає. Купимо щось сучасніше.»
Виделка дзвінко впала на тарілку.
«Тобто ви подарували їй квартиру за мільйон, щоб вона купила другу?»
Батько поперхнувся компотом. Мати різко обернулася:
«Що тут такого? Молоді мають розвиватися!»
«Мамо, а я що, стара? В мене іпотека до пятдесяти!»
«Ти сама вирішила кредит брати!»
Я підвелася зі столу.
«Настю, збирайся.»
«Та ви ж не доїли!» скрикнула мати.
«Ми вже давно все зїли.»
У передпокої я помітила відчинені двері до батьківської спальні. На тумбочці папірці. Зверху лежав договір дарування.
Я глянула на дату: 15 березня 2021 року.
У машині Настя запитала:
«Мамо, чому ми пішли?»
«Тому що дорослі іноді брешуть. І не хочуть це визнавати.»
Дома я відкрила фото зі свого новосілля. Одна свічка, пляшка вина за д