Не можу тебе зрозуміти, доню, ти ж таки жінка, що тут злого в тій дитині? Ну народила її інша, то й що? Ти ж її виховуватимеш, вона тебе матірю називатиме. Так сталося, але ж ти мудріша за це, любиш чоловіка полюби й його дитину.
Чоловікові подзвонили з соцслужби й сказали забрати рідну доньку, якої в нього ніколи не було
Оленко, сідай, мені треба тобі щось сказати, важко зітхнув Тарас.
Сьогодні дзвонили з опіки У мене є донька, вона в притулку.
Олена аж підскочила:
Яка донька?! Від кого?! Це жарт?
Тарас понуро похитав головою:
Ні, Олю, не жарт. Шість років тому, ще до тебе, я зустрічався з Іриною. Коли ми з тобою почали серйозні стосунки, я кинув її. А через рік вона знайшла мене й сказала, що в неї від мене донька Настенька.
Не хотів вірити, але пішов подивитися І без аналізів було видно моя. Що сталося з Іриною не знаю. Мені просто подзвонили й запитали забираю чи ні.
Олена відразу хотіла крикнути:
Ні, не треба мені чужа дитина! але погляд Тараса змусив її промовити інакше:
Гаразд Спочатку поїдемо подивимося на неї. Разом.
Тарас з полегшенням усміхнувся, і вже наступного дня вони вирушили до притулку. Настенька, пятирічна, була дуже маленькою й худизною. Вона міцно тримала обійми пошарпаного ведмедика, а коли їй щось казали, ховала обличчя в його шерсті.
Олені вона не сподобалася. Хоча й було шкода якби дівчинка була зовсім чужа, може, серце й заболіло б, але ревнощі до Ірини тепер перейшли на дитину.
Виявилося, що Настю забрали у матері, бо та пиячила, гуляла ночами й забувала про дитину. Перед тим, як зникнути, вона сказала, хто батько, і тепер нічого не зміниш.
Тарас був рішучий забрати доньку додому. Олена намагалася його відмовити, але одного разу він розлютився:
Сама народити не можеш, то хоч не заважай! Я свою кров у притулку не кину, не подобається йди!
Ці слова болісно вбилися в серце, але він був правий: Тарас хотів дитину, а вона не могла. У молодості лікарі сказали дітей не буде.
До того ж вона любила Тараса. Він добрий господар, гроші в хату несе, майже не пє Хіба знайдеш кращого?
Коли Тарас привіз Настю додому, попередив:
Якщо почую, що кривдиш її не пробачу.
Олена через силу почала доглядати за дівчинкою: викупала, вдягла в чисту сукенечку, заплела коси. Настенька була тихою сиділа в кутку, шепотіла щось ведмедикові.
Немов вовченя якесь, скаржилася Олена сусідкам. Навіть Тараса не визнає.
Сусідки хитали головами.
Тарас теж змінився. Раніше цілував Олену, як тільки входив у хату, тепер одразу до доньки. Спочатку Настя втікала, а потім привязалася й ходила за ним, як тінь.
Олену гризло. А одного разу, коли дівчинка гралася надворі, Тарас буркнув:
Ти до неї, як до чу
– Не можу зрозуміти тебе, доню, ти ж жінка, врешті-решт! Чим провинилась ця бідолашна дівчинка? Ну, вона від іншої жінки – то й що? Ти ж її виховуватимеш, і вона тебе мамою називатиме!