Я піду від тебе, і дитину ти більше не побачиш! кричала Марьяна. Хочу справжню родину! Без чужих!
Марьяночко, заспокойся! У нас нема чужих! намагався втихомирити дружину Данило. Софійка наша донька!
Данилку, давай віддамо її в інтернат!
Ти що, з глузду зїхала? Як це «віддамо»? чоловік витріщив очі.
Ну як? Просто відведемо! Марьяна відкинула густу чорну косу. У нас скоро буде своя дитина, нащо нам чужа?
Марю! Це ж тобі Бог за те й дарує дитину, що ми прихистили сиротку! Ти ж сама хотіла її усиновити!
Я вже не сподівалася завагітніти тому й настоювала. Яка ж родина без дитини?
Пятирічна Софійка стояла за дверима спальні й не могла повірити в почуте. Вона не рідна? Її хочуть віддати назад?
Сльози котилися по щоках. Вона так раділа майбутньому братикові чи сестричці А тепер через нього втратить тата й маму!
Ніби відчувши щось, Данило підвівся з ліжка й підійшов до дверей. За ними стояла заплакана дівчинка.
Тату я вам не рідна? її очі, повні жаху, дивилися на батька.
Що ти, серденько! він підхопив її на руки. Звісно, рідна!
Але ви казали, що віддасте мене Значить, я вам чужа? уперто прошепотіла дівчинка, витираючи сльози.
Так, ми забрали тебе з дитбудинку, але це не означає, що ти нам не рідна! Ми тебе дуже любимо! У мами просто гормони шалять через вагітність Ходімо, я покладу тебе спати.
***
Я піду, і ти більше не побачиш дитини! Марьяна не вгамовувалася. Вибирай: або я, або вона!
Данило допомагав Софійці збирати речі.
Поживеш у бабусі, поки мама заспокоїться, говорив він тихо. Як тільки малюк народиться, ми тебе заберемо, добре?
Дівчинка кивнула.
Вона згодна на все, аби не повертатися в інтернат. Та й бабуся її любила завжди годувала солодощами й розповідала казки.
Бабусю якщо мама захоче віддати мене, можна я залишуся з тобою? з порога запитала вона.
Ганна Яківна суворо глянула на сина. Той винувато пожав плечима:
У Марьяни гормони
Звісно, моя рибко! бабуся допомогла онучці роззутися. Але мама тебе не віддасть. Вона просто розхвильована.
***
Два місяці Софійка жила у бабусі. Тато навідувався все рідше між роботою та лікарнею, де Марьяна лежала на збереженні.
Одного ранку, коли бабуся готувала кашу, дівчинка побачила з вікна батькову машину.
Бабусю! Тато приїхав!
Так рано? насупилася Ганна Яківна.
Він ніколи не приїжджав до обіду. Відчувши погане, бабуся веліла онучці залишитися на кухні, а сама пішла відчиняти двері.
Марьяни немає Пологи пішли не так Дитина теж не вижила Данило впав на стілець у передпокої, схопившись за голову.
Вони сиділи втрьох на кухні, навіть не торкнувшись чаю.
Мамо, я забираю Софійку. Їй час повертатися додому.
Якщо треба переїду до вас, запропонувала бабуся.
Дякую
***
Софійка розглядала новий портфель. Скоро перше вересня вона стане школяркою!
У передпокої хруснули двері. Тато!
Тату! дівчинка кинулася до нього, але зупинилася. Поряд із батьком стояла невисока жінка.
Софійко, знайомся це Тетяна! Вона буде жити з нами, сказав Данило натягнуто весело.
Привіт, сонечко! жінка посміхнулася й простягла букет. Це тобі до школи.
Добрий день, буркнула дівчинка й, не взявши квітів, пішла у свою кімнату.
Не ображайся, почула вона голос батька. Вона просто ще не звикла.
Я впевнена, ми потоваришуємо, відповіла Тетяна.
«Ось ще!» подумала Софійка й грюкнула дверима.
Незабаром батько й Тетяна потихо одружилися. Потім йому запропонували кращу посаду, і він майже не бував вдома.
Усі турботи про дівчинку лягли на Тетяну. Вона допомагала з уроками, ходила на шкільні збори, водила в кіно.
Поступово Софійка почала їй довіряти. У будинку знову стало тихо й тепло.
Але в кінці навчального року Тетяна оголосила: вона чекає дитину. Для дівчинки це був удар.
Вона зачинилася в кімнаті й ридала. Тетяна стукала в двері:
Софійко, не плач! Я тебе люблю! Ми завжди будемо разом! Ти моя донька!
Правда? дівчинка вийшла з заплаканими обличчям.
Звісно! Тетяна обійняла її. Ти моя рідна дитина!
Через кілька місяців Софійка тримала на руках братика й сміялася:
Мамо, дивись, який він кумедний! вона не помітила, як назвала Тетяну мамою.
Та сховала обличчя, щоб не показати сльоз.
***
Минуло два роки. Софійка вже була у четвертому класі, коли трапилося лихо Данило загинув у аварії.
Вони з Тетяною мовчки готували, прибирали, доглядали маленького Івасика Боялися за
