Я зрозумів свою помилку. Я хотів повернутися до колишньої дружини, з якою прожив 30 років, але було вже запізно…

**Щоденниковий запис**
Зрозумів, що накоїв. Хотів повернутися до колишньої дружини, з якою прожив тридцять років, але було вже запізно
Мені пятдесят два. І в мене нічого немає. Ні дружини, ні родини, ні дітей, ні роботи нічого
Звати мене Віктор Громов. Тридцять років я жив із Оленою. Завжди заробляв, щоб утримувати родину, а вона доглядала за домом. Не хотів, щоб вона працювала мені подобалося, коли вона була вдома. Але з часом вона почала мене дратувати.
Жили, поважаючи один одного, але кохання згасло. Думав, що так і має бути. Мені це влаштовувало. Але потім усе змінилося. Одного вечора в кавярні я зустрів Маріанну. Вона була на двадцять років молодша гарна, лагідна, кумедна. Ніби мрія збулася.
Ми почали зустрічатися, і незабаром вона стала моєю коханкою. Через два місяці я зрозумів: більше не хочу брехати дружині. Не хотів повертатися додому після роботи. Зрозумів, що кохаю Маріанну і хочу, щоб вона стала моєю дружиною.
За кілька днів я розповів усе Олені. Вона не влаштовувала сцен залишилася спокійною. Тоді я подумав, що й вона мене не любить, тому так легко сприйняла розлучення. Але лише зараз усвідомив, наскільки жорстоко вчинив із нею.
Ми розлучилися. Продали квартиру, де прожили стільки років. Маріанна наполягла, щоб я не залишав житло колишній дружині. Так я й зробив. Олена купила собі однокімнатну, а я на заощадження взяв двокімнатну для Маріанни.
Не допоміг колишній дружині не дав і копійки. Знав, що в неї немає грошей і що роботу вона знайти відразу не зможе. Але тоді мені було байдуже. Наші сини відмовилися зі мною спілкуватися. Вони відчули, що я зрадив їхню матір, і не могли мені цього пробачити.
Тоді це мене не хвилювало. Маріанна була вагітна, і ми з нетерпінням чекали дитину. Незабаром народився син. Але хлопчик не був схожий ні на мене, ні на Маріанну. Друзі сумнівалися, чи моя це дитина. Я не хотів їх слухати.
Життя з Маріанною йшло погано. Я мав багато працювати, доглядати за домом і дитиною. Вона лише вимагала грошей і постійно десь пропадала. В хаті був безлад, ніколи не було приготованої їжі. Поверталася о третій чи четвертій ранку, пахла алкоголем і заводила сварки з приводу дрібниць.
Зрештою, я втратив роботу. Був виснажений, злий, і робив усе спустя рукава. Три роки так і минули. Потім мій брат, який завжди недолюблював Маріанну, змусив мене зробити тест ДНК. Він