Щасливе дитинство Колі закінчилося у пять років. Одного разу батьки не прийшли забрати його з дитсадка. Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столом і малював себе, маму й тата. Вихователька поглядала на нього і чомусь постійно витирала щоки. Потім підійшла, схопила на руки, міцно пригорнула й промовила:
Що б не сталося, ти не повинен боятися, Колюню. Тепер тобі треба бути сильним. Зрозумів мене? Зрозумів, малий?
Я хочу до мами, прошепотів він у відповідь.
Зараз прийдуть тітка й дядько. Ти підеш з ними, Колюню. Там буде багато інших діток, тільки не плач.
І вона притулилася до нього своїм вологим обличчям.
Потім хлопця взяли за руку й повели до машини. На запитання: «Коли його віддадуть мамі», йому сказали, що мама з татом далеко й сьогодні не зможуть прийти. Колю поселили у спільну кімнату з такими ж, як він, хлопчиками. Але батьки не прийшли ні завтра, ні післязавтра. Хлопчик дуже сумував і плакав уночі, тому в нього піднялася температура.
Лише тітка у білому халаті серйозно поговорила з ним після одужання. Вона сказала, що батьки його тепер дуже далеко, на небі. І не можуть звідти спуститися. Але вони завжди поряд, пильнують за ним, все про нього знають, тому йому треба гарно поводитися й не хворіти, щоб вони не засмучувалися.
Але Колька не повірив. Він дивився на небо й не бачив там нікого, окрім птахів і хмар. Тоді він вирішив знайти їх за будь-яку ціну.
Спочатку він ретельно обшукав двір на прогулянках. Нарешті знайшов невелику дірку за кущем. Там були вигнуті металеві прути паркану. Але пролізти він міг лише наполовину. Тоді хлопчик почав рити підкоп. Повільно справа просувалася, земля була пухка, з піском. Незабаром унизу, де проміжок між прутами був найширшим, зявився хід.
Коля проліз крізь нього й опинився на волі. Що є сили, кинувся вбік від ненависного притулку так, здається, називали це місце інші хлопці. Але міста він не знав і незабаром загубився. Колі необхідно було знайти свій дім, але всі будинки були однаковими.
Раптом він побачив на переході жінку, дуже схожу на маму. Таке ж плаття в горошок, акуратний пучок світлого волосся.
Мамо! кинувся Коля до неї.
Але вона не почула й навіть не обернулася.
Мамо! вчепився хлопчик у жінку, наздогнавши її.
Вона обернулася, присіла навколішки й уважно подивилася на нього.
Ні, це була не його мама.
Наталка закохалася у двадцять років і назавжди. З Романом вони виявилися чудовою парою. А познайомилися випадково, на літньому майданчику для танців. Хлопець підійшов до неї й, ніякуючись, запросив на повільний танець. Вони легко розбалакалися. І вже більше він не відходив від дівчини, пішов провожати.
Зустрічалися вони недовго, через три місяці одружилися. Жили душа в душу. Але через три роки Наталка зрозуміла, що не може мати дітей. Чоловік не міг змиритися з цим, і вона продовжувала нескінченні обстеження й лікування в санаторіях. Нарешті подружжя прийняло той факт, що власної дитини у них не буде. І Роман одного разу сказав Наталці, що можна взяти дитину з дитбудинку.
Але жінка так сильно любила чоловіка, що запропонувала йому розлучення. Їм скоро по тридцять, вони ще молоді. Роман одружиться з іншою, яка зможе зробити його щасливим. А вона якось проживе сама.
Але Роман не погодився. Сказав, що ніколи не покине її. Тоді вона придумала хитрий план. Зізналася чоловікові, що давно його не кохає, і в неї є інший. Роман відмовився вірити.
Наступної ночі вона не прийшла додому. Повернулася під ранок. Від неї пахло вином і чоловічим одеколоном. На запитання чоловіка, що відбувається, твердила одне у неї зявився коханець. І Роман погодився на розлучення.
___________________________
Коли Наталку покликав Коля, вже два місяці минуло після розлучення. Вона почувалася погано, дуже сумувала за чоловіком і переживала, як він. А тут незнайомий хлопчик назвав її «мамою», серце в Наталки мало не вистрибнуло з грудей.
Що трапилося, малеча, ти загубився? лагідно запитала вона.
Я шукаю свою маму й тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю, заплакав Коля.
Ходімо, я живу недалеко. Я частуватиму тебе смачними пампушками, хочеш? Жінка взяла хлопця за руку, і вони пішли.
Вдома Коля на всі щоки уплітав пампушки, запиваючи їх духмяним чаєм із листям смородини. І як міг, розповів Наталці, що з ним сталося. Видно було, що він давно не їв солодкого. Виявилося, що солодощі у нього забирали старші хлопці. А ще обзивали й інколи били.
Наталці стало дуже шкода хлопчика. І вона запитала: «А хочеш, Колюню, я заберу тебе, і ми житимемо разом? А коли виростеш, то все зрозумієш. І колись обовязково зустрінешся зі своїми батьками. А
