Щасливе дитинство Колі закінчилося у пять років. Одного разу батьки не прийшли забрати його з дитсадка. Усіх дітей уже розібрали, а хлопчик сидів за столом і малював себе, маму й тата. Вихователька поглядала на нього й чомусь постійно витирала щоки. Потім підійшла, взяла його на руки, міцно притиснула й промовила:
Що б не сталося, ти не повинен боятися, Колюню. Тепер тобі треба бути сильним. Зрозумів мене? Зрозумів, малюку?
Я хочу до мами, відповів він.
Зараз прийдуть тітка й дядько. Ти підеш з ними, Колюню. Там буде багато інших діток, тільки не плач.
І вона притулилася до нього своїм мокрим обличчям.
Потім його взяли за руку й повели до машини. На запитання: «Коли його повернуть мамі», йому сказали, що мама з татом тепер далеко й сьогодні не зможуть прийти. Колю поселили у спільну кімнату з такими ж, як він, хлопцями. Але батьки не прийшли ні завтра, ні післязавтра. Хлопчик дуже сумував і плакав уночі, тому в нього піднялася температура.
Лише лікарка у білому халаті поговорила з ним серйозно після одужання. Вона сказала, що батьки тепер дуже далеко, на небі. І не зможуть звідти спуститися. Але вони завжди поруч, дивляться на нього, все знають, тому йому треба добре поводитися й не хворіти, щоб вони не засмучувалися.
Але Коля не повірив. Він дивився у небо й не бачив там нікого, окрім птахів і хмар. Тоді він вирішив знайти їх за будь-яку ціну.
Спочатку він уважно оглядав подвіря під час прогулянок. Нарешті знайшов невелику дірку за кущем. Там були вигнуті прути паркану. Але пролізти він міг лише наполовину. Тоді хлопчик почав робити підкоп. Повільно справа просувалася земля була пухка, з піском. Незабаром знизу, де відстань між прутами була найбільшою, утворився лазик.
Коля проповз і опинився на волі. Він кинувся геть від ненависного притулку так, здається, його називали інші хлопці. Але міста він не знав і незабаром загубився. Коля упевнено шукав свій дім, але всі будинки були однаковими.
Раптом він побачив на переході жінку, дуже схожу на маму. Таке ж плаття в горошок, акуратний пучок світлого волосся.
Мамо! кинувся Коля до неї.
Але вона не почула й навіть не обернулася.
Мамо! вхопився він за жінку, коли наздогнав її.
Вона обернулася, присіла й уважно подивилася на нього.
Ні, це була не його мама.
Наталка закохалася у двадцять років і назавжди. З Олексієм вони склали чудову пару. Познайомилися випадково, на літній танцювальній майданчиці. Хлопець підійшов до неї й, ніякуючись, запросив на повільний танец. Вони легко знайшли спільну мову. І вже більше він не відходив від дівчини, пішов проводжати.
Зустрічалися вони недовго, через три місяці одружилися. Жили душа в душу. Але через три роки Наталка зрозуміла, що не може мати дітей. Чоловік не міг змиритися з цим, і вона продовжувала нескінченні обстеження та лікування в санаторіях. Нарешті подружжя прийняло факт, що власної дитини у них не буде. І Олексій одного разу сказав Наталці, що можна взяти дитину з дитячого будинку.
Але жінка так сильно любила чоловіка, що запропонувала йому розлучення. Їм скоро по тридцять, вони ще молоді. Олексій одружиться з іншою, яка зможе зробити його щасливим. А вона якось проживе сама.
Але Олексій не погодився. Сказав, що ніколи не покине її. Тоді вона придумала хитромудрий план. Зізналася, що давно його не кохає, і в неї є інший. Олексій відмовився вірити.
Наступної ночі вона не прийшла додому. Повернулася на світанку. Від неї пахло вином і чоловічим одеколоном. На запитання чоловіка твердила одне у неї зявився коханець. І Олексій згодом погодився на розлучення.
___________________________
Коли Наталку покликав Коля, минуло вже два місяці після розлучення. Вона почувалася погано, дуже сумувала за чоловіком і хвилювалася за нього. А тут незнайомий хлопчик назвав її «мамою», і серце Наталки ледь не вистрибнуло з грудей.
Що трапилося, малюку, ти загубився? ласкаво запитала вона.
Я шукаю свою маму й тата. Мені сказали, що вони на небі. Але я не вірю, заплакав Коля.
Підем, я живу недалеко. Я нагодую тебе смачними тістечками, хочеш?
Жінка взяла хлопчика за руку, і вони пішли.
Вдома Коля з задоволенням уплі
