**Щоденниковий запис**
Сьогодні після роботи я збирався заїхати до ТРЦ «Афіна». До Нового року лишилося два тижні, і мене запросила давня подруга Марічка. Знаю, що в неї збереться велика компанія: її дочка Іринка з чоловіком та дітьми, сестра Оленка та племінниця-студентка Софійка. Я часто буваю у Марічки, тому хотів заздалегідь купити подарунки.
Я завжди вмів вибирати дарунки й обожнював їх дарувати. Вже уявляв, як блукатиму серед ялинкових прикрас, розглядатиму товари, спостерігатиму, як продавець акуратно пакує покупки у блискучий папір. Та настрій зіпсувався відразу, як тільки я вийшов на вулицю. Біля моєї «Рено» мене чекала Тетяна сестра колишньої дружини.
«Володю, привіт! промовила вона. Що так довго? Я вже закоцілася від холоду».
«Доброго дня, Тетяно. Не чекав тебе тут побачити».
«Чому ж? Адже ми ж родичі, відповіла вона. Хоча б двадцять років такими вважалися».
«На щастя, більше не вважаємося», відрізав я й хотів вже сісти в авто.
Але Тетяна спинила мене.
«Послухай, Володю, в мене до тебе прохання. Точніше, не тільки в мене від усієї родини».
«Якої родини, Тетяно? Я до вашої сімї вже рік як не маю жодного стосунку. Тож ніяких прохань слухати не хочу».
«Та послухай хоча б! Я не знаю, як ви з Назаром ділили майно, але мама досі вважає, що будинок, де ти живеш, наш».
«Ви з Назаром купували його разом, він десять років там усе облаштовував. Ми всією родиною збиралися там і на Новий рік, і на Трійцю. А тепер що? Мама хотіла на своє день народження у травні зібрати всіх у хаті, накрити стіл на веранді, як завжди. А ти нас не впустив. Померло невідомо куди».
«Я не розумію, навіщо ти мені це розповідаєш? спитав я. Поїхав до друга. Захотів і поїхав. Вибач, але я вас не питав».
«І про ваші сімейні посиденьки в моєму будинку забудьте. Коли ми з Назаром розлучалися, домовилися так: квартира, авто та гараж йому, а будинок мені. Все оформили. Тож тепер збирайтеся в його квартирі».
«Володю, мама просила дозволити на тридцять перше запросити гостей у будинок. Людей багато нам усю родину й розмістити ніде».
«Олена Іванівна і попросила? Дивно! Двадцять років від мене тільки вимагала, а тепер раптом просить. Тетяно, передай їй не згоден. А для родини номери в готелі зніміть».
Я сів у машину. Настрою їхати за подарунками не лишилося. «Куплю завтра», подумав я та вирушив додому.
З Назаром ми прожили майже двадцять років. Будинок, про який йшла мова, купили десять років тому. А рік тому він заявив, що «у сорок пять життя не закінчується», і пішов до молодої секретарки.
Я його не тримав, але й себе не дав обібрати. Будинок і гроші залишилися мені, він отримав двокімнатну квартиру, «Шкоду» та гараж.
Оскільки на моєму утриманні залишилася донька-студентка, Назар не претендував на спільні кошти.
Кілька днів тому Катруся подзвонила й сказала, що зустрічатиме Новий рік у гуртожитку.
«Тату, ти не образишся? спитала вона. А на всі канікули приїду додому».
Після цього я прийняв запрошення Марічки. З такою компанією сумувати не доведеться.
Знаючи Тетяну, я відчував це ще не кінець. І не помилився.
Того ж вечора зателефонувала колишня свекруха:
«Володимире, а чи не занадто ти на себе береш? Нахабно забрав будинок Назара, а тепер думаєш, що ми з тобою не впораємося? Так ось знай: цей Новий рік ми всією родиною зустрічатимемо у своєму будинку! Там, де мій син дозволив тобі пожити. Зрозумів?»
«Що ж, тебе ми на час свята виганяти не будемо. Приготуй три спальні мої сестри та племінниця залишаться ночувати. Сам переночуєш на кухні».
«Олено Іванівно, вам не заважає, що я єдиний власник цього будинку? У мене є документи. Тож навіть не намагайтеся влізти вас виженуть із поліцією».
«Побачимо, хто кого вижене! Приготуй кімнати, продукти привеземо самі, тобі навіть готувати не доведеться. І не заперечуй, бо цей Новий рік запамятаєш на все життя!»
«За цей рік мати Назара зовсім збожеволіла», подумав я.
Олена Іванівна ніколи не була мирною, але сьогоднішня розмова вразила. Невже вона справді гадає, що я злякаюся і піду на поводу?
Раніше мене вважали найкращим зятем інші підкорялися її волі. А тепер її слова викликали лише подив: на що вона розраховує?
Тим часом у неї вдома готували план.
«Тетяно, ви з Олегом купуєте продукти. Готуватимемо тридцятого ввечері. Я займуся холодцем, ти гарячим. Оксана й Настя салатами. Посуд візьмемо у Володі у нього залишились два сервізи».
«Мамо, а якщо він не пустить?» спитала Тетяна.
«Не сміє! Нас буде дванадцять осіб
