Чому ти двері не відчиняєш? Не хочу! І не збираюсь. Гості мають попереджати про візити, а ще не лазити по шафах, холодильнику та комодах. То ти не відчиниш? Це ж моя мати! Вона ж до мене прийшла! Ну от і зустрічай її! Але не в моїй хаті.
А от Соломія краще знаходила спільну мову з моєю мамою.
Знаєш, якщо я зараз почну розповідати, у чому мій колишній кращий за тебе, нам обом буде соромно.
Хоча про себе не впевнена, нервово перебила Оксана, витираючи кухонний стіл. Якщо вам із Соломією було так добре, то чому ж ти з нею розійшовся?
Віктор ображено відвернувся й глянув у вікно.
Ну, ти ж знаєш ту історію
Знаю. Тоді не розповідай мені про свою Соломійку, різко сказала Оксана. Інакше я стану твоєю наступною колишньою.
Оксана вже була готова піти на крайні заходи.
З Віктором вона познайомилася майже рік тому у спільній компанії. Вона навіть знала ту саму Соломію, хоч і не близько. Та й привела його із собою. А потім за кілька місяців зникла з усіх радарів.
Віктор одного разу, під чаркою, розповів, що розлучився з нею, спіймавши на зраді. Навіть сльозу пустив.
Тоді Оксані це здалося милим: чоловік не боїться сліз, шкодує кохання. У ній щось клацнуло захотілося втішити, приголубити.
Пізніше вона зрозуміла, що це був материнський інстинкт, а не жіноче захоплення. Але тоді цього вистачило, щоб між ними почалися стосунки.
Спершу все було добре. Він зустрічав її після роботи, підвозив, щодня писав теплі повідомлення, цікавився, чи не замерзла. Оксана відчувала себе опікуваною.
Вперше тривога промайнула, коли їй написала сама Соломія.
Привіт. Чула, що ти зустрічаєшся з Віктором. Це, звісно, не моя справа, але будь обережніша. У них із матірю нерозривний дует.
Оксана взяла на замітку, але подумала кохання долає й не таке. Якщо в нього не склалося з однією, це не значить, що й з іншою буде так само.
Привіт. Думаю, ми самі розберемося. Але дякую за попередження.
Вона не хотіла продовжувати. Здавалося, це якось нечесно перед Віт
