Матуся привела свою донечку вибрати песика з притулку, але дівчинка зупинилася біля клітки з найсумнішим собакою й не хотіла йти далі
Олена міцно тримала ручку своєї дворічної донечки, Соломії, коли вони переступили поріз міського притулку для тварин. Ранкові промені сонця пробивалися крізь широкі вікна, освітлюючи ряди кліток, з яких на відвідувачів дивилися повні надії очі. Повітря було наповнене характерними звуками гавкотом, жалібним нявкотом, шелестом соломи та цоканням кігтів по підлозі.
Ну що, малесенька, тепло посміхнулась Олена, давай виберемо собі друга?
Соломія кивнула, і в її оченятах заблищав щасливий захват. Вона вже давно мріяла про власного песика, щодня зачаровано спостерігаючи з вікна, як сусідські діти граються зі своїми улюбленцями.
Олені ж уявилася ця подія зовсім інакше. Вона бачила, як вони оберуть собі гарненького цуценя золотистого ретривера або веселого лабрадора, який ростиме разом із Соломією. Слухняний, здоровий, гарний ідеальний домашній улюбленець.
Вони пройшли повз клітки з грайливими цуценятами, витонченими дорослими собаками та пухнастими кошенятами. Олена показувала на найсимпатичніших, але дівчинка, здавалося, навіть не помічала їх.
І раптом Соломія зупинилася, наче вросла в підлогу.
У самому далекому кутку, у напівтемряві клітки, лежав пес, вигляд якого мимоволі змусив Олену зморщитися. Пітбуль був у жалюгідному стані збита в ковтуни шерсть, запалені ділянки шкіри, виснажене тіло. Він дивився у стіну, ніби соромився свого вигляду.
Соломіє, ходімо, поспішно сказала Олена. Дивись, ось там такі гарні цуценята.
Але дівчинка притулила носика до ґрат клітки.
Мамо, що з ним? Він хворий? прошепотіла вона.
Так, малеча, хворий, зітхнув працівник притулку, що підійшов. Його звуть Тарзан. Він тут уже більше півроку. Але чоловік замовк, не договоривши.
Олена нахмурилася. Для неї пітбулі завжди були символом агресії та небезпеки. А цей ще й хворий. Раптом він заразний? Раптом непередбачуваний?
Соломіє, пішли, вже суворіше сказала вона. Тут багато інших собак.
Але дівчинка сіла прямо перед кліткою, наче приросла до підлоги.
Я хочу його, промовила вона рішуче.
Що? Соломіє, ні, це виключено. Подивись на нього він дуже хворий. До того ж, пітбулі небезпечні.
Працівник притулку, який представився Миколою, сумно похитав головою.
Тарзан не злий. Він радше зломлений. Його викинули ще цуценям, бо вважали «негарним» порівняно з іншими. Підібрали вже хворого, з інфекціями. Одні люди взяли його, але через кілька тижнів повернули сказали, надто апатичний.
Олена відчула, як у її душі бються жалість і розум. Вдома маленька дитина, порядок, затишок. Навіщо заносити туди стільки проблем?
У нього серйозні проблеми зі шкірою, потрібна операція, дуже дорога, продовжив Микола. Притулок не може її оплатити. Якщо до наступного місяця його ніхто не візьме він замовк.
Усиплять, ледве чутно прошепотіла Олена.
На жаль, так.
Соломія весь цей час сиділа перед кліткою, не відводячи очей від собаки.
Песику, тихо покликала вона. Песику, подивись на мене.
Нічого не змінилося.
Я Соломія. А ти хто?
Олена вже збиралася взяти доньку на руки та відвести геть, але щось зупинило її.
Його звуть Тарзан, сказала вона.
Тарзан, повторила дівчинка. Гарне імя. Тарзане, давай дружити.
І раптом сталося диво. Пес повільно підняв голову і зустрівся поглядом із Соломією. У його очах була така глибока печаль, що Оленине серце болісно стиснулося.
Я можу його погладити? запитала дівчинка.
Не знаю вагався Микола. Він боїться людей, не підпускає до себе.
Спробуємо? у її голосі була така щирість, що неможливо було відмовити.
Микола обережно відчинив клітку. Від звуку замку Тарзан згорнувся в кутку й тихо заскиглив.
Соломіє, ні! вигукнула Олена.
Але дівчинка вже зайшла всередину. Вона присіла посередині клітки й простягнула свою маленьку ручку до собаки.
Не бійся, Тарзане, прошепотіла вона тоненьким голоском. Я тобі не зроблю боляче, я просто хочу подружитися.
Пес кілька хвилин уважно спостерігав за маленькою людиною. Потім крок за кроком, дуже обережно, почав наближатися. Довго нюхав простягнуту руку і нарешті несміливо лизнув її.
Соломія роз
