Мамо, надягни мені завтра синю сорочку в садочок.
Синю? А чому саме таку?
А Наталка Іванова сказала, що мені дуже пасує ця сорочка, вона підходить до моїх очей!
Ну якщо Наталка сказала, то звичайно надягнемо.
Олежко, задоволений, пішов гратися зі старшим братом Вітей, який вже ходить до школи.
Вечором мама розповіла татові про синю сорочку і те, як вона пасує до очей сина.
Тато посміхнувся, потріпав молодшого по голові.
Що, сину, подобається тобі Наталка?
Так, я на ній одружуся!
Ось як. Спочатку треба навчитися, здобути освіту, а тоді вже й одружуватися.
Ой, так довго…
Олежко задумався.
Тату, а можна я на Наталці завтра одружуся?
Завтра? А де ви житимете, сину?
Та вдома, здивовано відповів хлопчик.
В чиїм домі? не відступав тато. У Наталки?
Та ні, татусю! розплющив очі малий. Наталка в себе вдома, а я в себе.
Ні, сину, так не буває. Якщо одружишся, то забереш Наталку до себе, будете жити разом. Ти працюватимеш, а Наталка ходитиме в садочок, потім до школи, до інституту.
А я… зі сльозами в очах спитав Олежко.
А ти, сину, мусиш працювати, щоб сімю утримувати.
Що трапилося? Чого ти плачеш? мама присіла перед сином.
Мамо, я хочу одружитися на Наталці, але не хочу зараз працювати. Я хочу в садочок ходити, потім вчитися, а тато сказааав… уууу…
Ну й чого плачеш? Виростеш тоді й одружишся.
А поки я виросту, її хтось інший забере.
Та хто ж?
Не знааааю… Може, Стьопка чи Вовчик.
Ну тоді й не потрібна тобі ця Наталка, раз її хтось інший може забрати.
Вранці Олежко рішучим кроком підійшов до дівчинки в червоній оксамитовій сукні, з великою стрічкою у світлому волоссі, взяв її за руку й сказав:
Я на тебе одружуся, Іванова!
Дівчинка мовчки подивилася на нього, потім відвернулася й відповіла:
Ні!
Олежко перебіг попереду, тупнув ногою й повторив:
Я сказав, що на тебе одружуся! Тільки не зараз, добре, Наталко? він зазирнув їй у вічі. А потім, гаразд?
А чому не зараз? здивувалася дівчинка. Вовчик із Лізою вже одружилися.
Вони не по-справжньому, а понарошку, а ми з тобою одружимося насправді!
Добре! кивнула дівчинка, і, взявшись за руки, вони пішли грати.
У школі Олежко вимагав у вчительки, щоб ту посадила його поруч із Наталкою.
Вчителька не хотіла йти на потачку, тож посадила Наталку з іншим учнем. Тоді Олежко підійшов і вперто сів поруч.
Я на Івановій одружуся, коли виросту.
Ха-ха-ха! засміялися діти. Тілі-тілі-т
