Камяна зрада: холодна й витончена помста
Прожили разом тридцять пять років. Майже півжиття. Богдан та Оксана. Все починалося, як у старих романах танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, тихою, але з внутрішньою силою, міцнішою за сталь. Богдан амбітний, з вогнем в очах, завжди шукав більшого.
Разом вони пережили злидні, борги, переїзди, втрати. Коли Богдан почав бізнес із нуля, саме Оксана тягла все дім, дітей, рахунки, хвороби. А коли прийшов успіх із комфортом та стабільністю, Богдан закохався. У нову секретарку, струнку, яка сміялася з його жартів і затримувала руку на його плечі трохи довше, ніж треба.
Він швидко ухвалив рішення. Найняв дорогих адвокатів, щоб забрати будинок той, який вони будували цеглина до цеглини, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Богдану. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без скандалів. Мовчки. Зібрала речі, викликала перевізників. І на прощання розкидала по дому шматочки вареної тріски у штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі самотньо за порожнім столом.
Нова коханка Богдана заселилася в “дім мрій” через кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу будинок наповнився сморідним духом. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні пахощі, ні ремонт.
Смердючий запах посилювався. Мили підлоги, міняли килими, відчиняли вікна. Купували очищувачі. Даремно. Друзі перестали приходити. Ніхто не міг витримати цього смороду.
Богдан намагався продати будинок. Але чутки рознеслися по містечку. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися братися за продаж. Дім став прокляттям.
Пара взяла величезний кредит на нове житло. Гроші закінчилися. Раптом Богдану подзвонила Оксана:
Як справи, Богдане?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми на межі краху.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим домом. Продаси його мені? Скажімо за 10% вартості?
Богдан ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-що, аби позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана прийшла з нотаріусом. Папери підписали за хвилини. Пара переїхала. Вона увійшла у порожній будинок, глибоко вдихнула і вперше за багато років усміхнулася.
Але історія на цьому не закінчилася.
Пара забрала з собою все зі старого дому: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Богдан не залишив колишній дружині нічого. Він особисто їх зняв. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому домі запах зявився вже наступного ранку.
Оксана знала, що так станеться. І більше ніколи не дзвонила.
Тепер у своєму будинку вона насолоджується тишею, чистими стінами і квітучими трояндами. А Богдан живе з прокляттям, яке створив собі сам. За зраду. За гордість. За те, що забув, хто був поруч, коли в нього нічого не було.
Життя завжди повертає бумеранг наших вчинків. І нікуди від цього не втекти.
