Ліза тікає від весілля з удовцем: Страх стати мачухою

Страх стати мачухою: Ліза ухиляється від шлюбу з удовцем.
Матір чудово бачила, що Олеся не хоче виходити за удовця, і не через те, що він мав маленьку донечку, чи був старшим, а тому, що вона його дуже боялася. Його холодний погляд проймав аж до глибини серця, і від страху воно починало битися швидше, ніби намагаючись захиститися від стріл, що летіли з його очей. Олеся опускала очі до землі, не маючи сміливости підняти їх, а коли все ж піднімала усі помічали, що вони були повні сліз.
І ці сльози, як лавина, котилися по її щоках, що палали від сорому. Руки тремтіли, маленькі кулачки стискалися, намагаючись захиститися від матері та навязаного нею жениха. Зрадницький язик, хай він буде проклятий, прошепотів: «Вийду.»
От і домовились! У такий дім, до такого чоловіка гріх не піти! Адже він із першою дружиною поводився, як із панночкою, вона була мяка, як глина, слабка, худа, постійно хворіла й кашляла. Ходили вони так: він три кроки, вона один. Зупинялась, дихала, наче паровоз, а він обіймав і заспокоював її, не бурчав, як твій батько, божевільний.
Коли вона завагітніла, майже ніхто не бачив її на ногах. Все лежала, а після пологів він сам уночі вставав до дитини, а вона зовсім знесилилася. Так його мати розповідала.
А ти ж здорова, як редька! Він тебе в червоному куточку посадить. Ти ж уміла, до всього здатна і серпом, і косою, тчеш і прядеш. Гріх тебе за молодого віддавати, у них ще характер не встоявся, дурниці не показуються, а цей чоловік відкритий, про нього все знаємо. Як тобі пощастило!
Сильних святкових страв наготую, посидимо на весіллі, а удовцеві й гучних весіль не треба не будемо мертвих веселощами турбувати. Скриню збирати він не велів, каже, у домі всього доволі.
Богдан одружився з першою дружиною з кохання, знаючи, що Маряна часто хворіла, була слабкою, але мати казала, що він гарний чоловік, сильний, йому потрібна господиня, а не дитина, але його не переконали ні люди, ні власний розум йому потрібна була лише Маряна, і все.
По селу ходили чутки, що вона його зачарувала, бо тільки заклята людина, яка не пожила справжнього життя, вирішить перетворити свої дні на лікарню, страждання, біль. Лікарі казали, що у Маряни слабкі легені, будь-яка застуда переходить у запалення, потім в астму, а там хто знає, може, і гірше.
Богдан вірив, що своїм коханням віджене смерть від дружини, лікуватиме її, доглядатиме, і хвороба відступить. Спочатку, після весілля, все справді було чудово. Щасливі, радісні молодята не могли натішитися своїм щастям.
Потім, коли Маряна завагітніла, ніби всередині неї перевернулося. Постійна слабкість, запаморочення, сонливість зробили її такою безсилою, що вона не могла ні прати, ні доїти корову, навіть розчісати свій довгий гарний волосся не було сили.
Лікарі казали, що це токсикоз, народить і окріпне. Богдан з любовю доглядав за дружиною без нарікань. Його мати й день, і ніч докоряла йому, що в