Українська помста: Холодна та витончена
Прожили разом тридцять пять років. Майже пів життя. Богдан та Оксана. Все почалося, як у старих романсах танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, тихою, але зі сталевим характером. Богдан амбітний, з вогнем у очах, завжди прагнув більшого.
Разом вони пережили бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Богдан почав бізнес з нуля, Оксана тримала все на собі дім, дітей, рахунки, хвороби. Коли нарешті прийшов успіх, принісши достаток, Богдан закохався. У нову секретарку, струнку, яка сміялася з його жартів і затримувала дотик до його руки на зайву мить.
Він швидко ухвалив рішення. Наняв найдорожчих адвокатів, щоб забрати собі будинок той, що вони будували цеглина за цеглиною, де Оксана саджала троянди та вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Богдану. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без драм. Мовчки. Зібрала речі, замовила перевізників. І на прощання розкидала по дому шматочки вареної риби у штори, під підвіконня, у вентиляцію. Залишки прощальної вечері, яку приготувала собі сама, за порожнім столом.
Нова коханка Богдана заселилася в “будинок мрій” через кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу будинок наповнився жахливим смородом. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні аромати, ні ремонт.
Смердючий дух лиш посилювався. Мили підлоги, міняли килими, відкривали вікна. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити. Ніхто не міг витримати сморід.
Богдан намагався продати будинок. Та чутки рознеслися містом. Покупці тікали вже через десять хвилин. Агенти відмовлялися працювати. Дім став прокляттям.
Подружжя взяло величезний кредит на нове житло. Гроші закінчилися. І тоді зателефонувала Оксана:
Як справи, Богдане?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми в боргах.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим будинком. Продав би його мені? Скажімо за 10% від вартості?
Богдан ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-яка ціна, щоб позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана прийшла з нотаріусом. Документи підписали за кілька хвилин. Подружжя виїхало до нового житла. Вона зайшла у порожній будинок, глибоко вдихнула повітря і посміхнула вперше за багато років.
Але історія на цьому не закінчилася.
Подружжя забрало з собою все зі старого дому: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Богдан особисто їх зняв. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому домі запах зявився вранці.
Оксана знала, що так станеться. І більше ніколи не зателефонувала.
Тепер у своєму будинку вона насолоджується тишею, чистими стінами й квітучими трояндами. А Богдан живе у проклятті, яке створив сам. За зраду. За гордість. За забуття тих, хто був поруч, коли в нього нічого не було.
Життя завжди повертає те, що ми віддаємо іншим.
