Сину мій, будь ласка, піклуйся про хвору сестру. Не кидай її! прошепотіла мати, і кожне слово рвало їй серце на шматки.
Слухай, сину ледве чутно зітхнула вона.
Хвороба жорстоко гризла її тіло. Вона лежала в ліжку, немічна й прозора, наче тінь. Її колишню силу й усмішку Вадим уже не впізнавав.
Вадиме, прошу, не покидай Соломію Вона ніжна. Інша, але наша. Пообіцяй мені Мати стиснула його руку з несподіваною силою.
Вадим скривився. Погляд його ковзнув до старшої сестри, Соломії, яка гралася у кутку їхньої невеличкої хати у Львові. Їй було за сорок, але вона, як дитина, співала незрозумілі пісеньки й посміхалася, ніби навколо не смерть, а свято.
У Вадима все було: будівельна фірма, дорогий джип, великий дім над Дніпром. Але там не було місця для Соломії. Його діти її лякалися, а дружина, Оксана, кликала її божевільною. Хоча Соломія була тихою, щасливою, безневинною.
Та знаєш у мене сімя а Соломія вона ж заїкався він, намагаючись визволити руку з материного обійму.
Сину, батьківський дім твій. А для Соломії я залишила трикімнатну хату. Все офіційно.
Звідки гроші?! Вадим і Оксана переглянулися, очі їх загорілися жадібним вогником.
Доглядала вчительку Носила їсти, ліки Вона була доброю. Не думала, що заповість мені хату. Оформила на Соломію, щоб мала дах. Але ти будь поряд із нею, прошу Потім хата дітям твоїм. Хто знає, скільки вона проживе
Тієї ночі мати померла.
Соломія, здавалося, не розуміла, що залишилася сама. Вадим одразу забрав її до себе й почав ремонтувати хату.
Навіщо їй стільки місця? Нехай живе з нами. А хату здамо.
Оксана спочатку не заперечувала. Соломія не заважала: гралася, сміялася. Але її дивацтва лякали Оксану. Сьогодні спокійна, а завтра?
Потерпи трохи, благав Вадим. Та через півроку, за допомогою знайомого нотаріуса, переоформив батьківський дім і сестрину хату на себе. Обманом змусив Соломію підписати папери.
Тоді почався пекельний пекло.
Поки Вадим був на роботі, Оксана мучила Соломію: лаяла, замикала у кімнаті, інколи годувала її котячим кормом. Він знаходив її заплаканою, переляканою. Одного разу Оксана вдарила її. Соломія, налякана, обмочилася.
Не тільки дурна, ще й обсисаєшся?! Геть з мого дому!
Винадила її, викинувши речі в мішок.
Де Соломія? запитав Вадим увечері, розтягуючись у ліжку.
Пішла! скрикнула Оксана. Обмочилась, потім зачинилась у кімнаті. А коли я відчинила втекла з торбою. Не буду бігати за божевільною!
Вадим мовчав. Потім промовив: Ну і добре, якщо пішла і ввімкнув телевізор. До речі, знайшов орендарів.
Ніч була довгою. Він думав про Соломію. Де вона? Вона ж, як мала дитина
Зранку він заснув і побачив матір уві сні:
Я ж просила тебе, сину сказала вона з домовини, погрожуючи пальцем.
Сон переслідував його тижнями. Він не витримав. Через два місяці подзвонив хресній, Ганні:
Що, Вадиме, сумління гризе? холодно відповіла вона. Добре, що я до матері заходила. Знайшла Соломію перелякану, забрала до себе. Тримаю її. Хата мені не потрібна. А ти живи зі соромом!
Ой, хрещена пробурмотів він, кладучи трубку.
Відчув полегшення: Соломія була у безпеці.
Але вона померла через два місяці від тієї ж хвороби, що й мати. Вадим не прийшов на похорон була термінова справа.
Минуло десять років. Тепер Вадим лежав хворий, згризаний болем і каяттям. Оксана жила з іншим. Діти приходили рідко, бурчачи: Ти смердиш хворобою
Одного дня Оксана увійшла з паперами:
Підпиши, треба вирішити з фірмою.
Він підписав. Пізніше зрозумів: це був акт про передачу дому. Потім фірми. Вже запізно. Він згадав матір і Соломію. Сльози котилися по його обличчю.
Пробачте мене прошепотів у порожнечу, що його ковтала.
«Сину мій, будь ласка, доглядай за хворою сестрою. Ти не маєш права її покинути!» – прошептала мати.