Мамо, я не хочу їхати до бабусі! кричала семирічна Марічка, вириваючись з маминих обіймів. Вона мене не любить! Тільки дядька Миколу!
Марічко, не вигадуй, відповіла Наталка, втомлено застібаючи дочці куртку. Бабуся любить усіх онуків однаково.
Неправда! дівчинка тупнула ногою. Вчора вона дала морозиво Сашкові, сину тітки Олі, а мені нічого!
Може, у тебе горло боліло? спробувала пояснити Наталка.
Ні! Вона просто мене не любить, бо я не дочка її сина!
Наталка зупинилася з щіткою в руці. Як семирічна дитина могла таке знати? Хто їй розповів?
Марічко, хто тобі це сказав?
Ніхто, дівчинка відвернулася до вікна. Я сама зрозуміла. Сашко каже, що його тато і мій тато брати. А я знаю, що мій тато не справжній. Мій справжній тато живе далеко.
Серце Наталки стиснулося. Вона сіла поруч із донькою на диван.
Марічко, слухай уважно. Тато Іван твій справжній тато. Він тебе дуже любить, піклується про тебе з двох років. І бабуся Оксана тебе любить.
Тоді чому вона завжди хвалить Сашка, а на мене сердиться? очі дівчинки наповнилися сльозами.
Наталка не знала, що відповісти. Бо Марічка мала рацію. Свекруха справді ставилася до неї інакше, ніж до онука старшого сина.
Наталко, ми спізнюємося, увійшов у кімнату Іван. Марічко, швидше вдягайся, а то бабуся чекатиме.
Я не хочу туди! знову заплакала дівчинка. Вона мене не любить!
Іван подивився на дружину, збентежений.
Що трапилося?
Потім поясню, прошепотіла Наталка. Марічко, вдягайся. Підемо всі разом.
Вони йшли парком мовчки. Марічка плелася позаду, іноді схлипуючи. Іван ніс пакет із продуктами для матері, а Наталка думала про те, як пройде візит.
Оксана завжди була складною жінкою. Коли Іван познайомив її з Наталкою та дворічною донькою, свекруха зустріла їх холодно.
Навіщо тобі чужа дитина? говорила синові. Знайди порядну дівчину і народіть своїх дітей.
Та Іван був упертим. Він любив Наталку і Марічку, як рідних. Вони одружилися, він офіційно усиновив дівчинку і дав їй своє прізвище.
Оксана змирилася, але так і не змогла любити онуку, як вона того заслуговувала. Особливо коли старший син, Богдан, подарував їй “справжнього” онука Сашка.
Вдома? запитав Іван, стукаючи у двері.
Так, так, почувся голос ізсередини. Заходьте.
Оксана відчинила двері і обняла сина.
Іванку, як же я по тобі сумувала! поцілувала його в щоку і кивнула Наталці. Привіт, Наталко.
Добрий день, пані Оксано.
А де ж моя онученька? бабуся помітила Марічку, яка ховалася за татом.
Ось я, пробурмотіла дівчинка.
Заходьте, сідайте, Оксана провела їх у вітальню. Як справи? Іванку, схуднув?
Ні, мамо, все добре, він усміхнувся. Наталка чудово готує.
Добре. А Марічка, як у школі? Хороші оцінки?
Нормально, буркнула дівчинка.
Марічко, відповідай бабусі ввічливо, дорікнула Наталка.
Та нехай, махнула рукою Оксана. Діти є діти. Сашко вчора двійку з математики приніс. Богдан увесь вечір з ним займався.
А Марічка з математики тільки п’ятірки отримує, з гордістю сказав Іван.
Молодець, сухо похвалила бабуся. Богдан сказав, що сьогодні прийде з Сашком. Сумуєте за дядьком?
Наталка побачила, як обличчя Марічки похмурішало. Вона знала, що бабусі більш радісні візити одного онука, ніж іншого.
Мамо, пам’ятаєш, як ми з Марічкою були в тебе минулого місяця? запитав Іван. Вона тобі вірш розказувала.
Пам’ятаю, погодилася Оксана. Гарний був.
Хочете, ще один розкажу? несміливо запропонувала Марічка.
Звісно, розкажи.
Дівчинка стала посеред кімнати і почала декламувати вірш про весну. Наталка бачила, як вона старається, як хоче сподобатися.
Дуже гарно, бабуся плеснула в долоні, коли вірш закінчився. А тепер іди мий руки, будемо обідати.
Марічка послухалася, а Наталка залишилася на кухні, допомагаючи накривати на стіл.
Пані Оксано, можна поговорити? тихо запитала вона.
Про що?
Про Марічку. Вона відчуває, що ви ставитеся до неї інакше.
Свекруха гупнула тарілкою об стіл.
Не знаю, про що ти.
Знаєте. Діти все відчувають. Вона сьогодні плакала, не хотіла їхати.
А що я роблю не так? обернулася Оксана. Годую, запрошую до себе.
Але вона бачить різницю. Коли Сашко приходить, ви його цілуєте, обіймаєте, даруєте подарунки. А з нею холодно.
Бо вона не моя! вибухнула бабуся. Я її не народжувала! У неї є своя бабуся, нехай про не
