Мамо, я не хочу йти до бабусі! кричала семирічна Марічка, вириваючись із маминих обіймів. Вона мене не любить! Тільки дядька Миколу!
Марічко, не вигадуй, зітхнула Оксана, застібаючи дочці куртку. Бабуся всіх онуків любить однаково.
Неправда! дівчинка тупнула ногою. Вчора вона дала морозиво Олежкові, синові тітки Тетяни, а мені нічого!
Може, у тебе горло боліло? спробувала знайти виправдання Оксана.
Ні! Вона просто мене не любить, бо я не рідна її онука!
Оксана зупинилася з щіткою в руці. Як семирічна дитина могла це знати? Хто їй наговорив?
Марічко, хто тобі таке сказав?
Ніхто, дівчинка відвернулася до вікна. Я сама зрозуміла. Олежко казав, що його тато і мій тато брати. А ще я знаю, що мій тато не справжній. Мій справжній тато живе далеко.
Серце Оксани стиснулося. Вона сіла поруч із донькою на диван.
Марічко, слухай уважно. Тато Андрій твій справжній тато. Він тебе дуже любить, доглядає за тобою з двох років. І бабуся Надія тебе любить.
Тоді чому вона завжди хвалить Олежка, а на мене сердиться? очі дівчинки заповнилися сльозами.
Оксана не знала, що відповісти. Бо Марічка мала рацію. Свекруха дійсно ставилася до неї інакше, ніж до онука від старшого сина.
Мамо, ми запізнюємося, увійшов у кімнату Андрій. Марічко, швидше вдягайся, а то бабуся чекатиме.
Я не хочу туди! знову заплакала дівчинка. Вона мене не любить!
Андрій подивився на дружину, збентежений.
Що трапилося?
Потім розповім, прошепотіла Оксана. Марічко, вдягайся. Підемо всі разом.
Йшли міським парком у мовчанні. Марічка тягнулася позаду, час від часу хлипаючи. Андрій ніс пакет із продуктами для матері, а Оксана думала, як пройде візит.
Надія завжди була складною жінкою. Коли Андрій представив їй Оксану з дворічною донькою, свекруха зустріла їх холодно.
Навіщо тобі чужа дитина? говорила синові. Знайди пристойну дівчину і народжуй своїх.
Але Андрій був упертим. Він любив Оксану й Марічку, як рідних. Вони одружилися, він офіційно удочерив дівчинку і дав їй своє прізвище.
Надія змирилася, але так і не змогла полюбити онуку, як варто. Особливо коли старший син, Богдан, подарував їй “справжнього” онука Олежка.
Вдома? постукав у двері Андрій.
Так, заходьте, почувся голос ізсередини.
Надія відчинила двері й обняла сина.
Андрію, як же я сумую! поцілувала його в щоку й кивнула Оксані. Здрастуй, Оксано.
Добрий день, Надіє Іванівно.
А де ж моя онученька? бабуся помітила Марічку, яка ховалася за татом.
Ось я, прошепотіла дівчинка.
Заходьте, сідайте, Надія провела їх у вітальню. Як справи? Андрію, схуд?
Ні, мамо, все добре, він усміхнувся. Оксана чудово готує.
Це добре. А Марічка, як у школі? Хороші оцінки?
Добре, буркнула дівчинка.
Марічко, відповідай бабусі ввічливо, пожартувала Оксана.
Та нехай, махнула рукою Надія. Діти вони такі. Олежко вчора двійку з математики приніс. Богдан цілий день з ним займався.
А Марічка з математики тільки пятірки приносить, з гордістю сказав Андрій.
Молодець, сухо похвалила бабуся. Богдан казав, що сьогодні прийде з Олежком. Скучили за дядьком.
Оксана помітила, як Марічка похмурішала. Дівчинка знала: бабуся радіє одному онукові більше, ніж іншому.
Мамо, памятаєш, як ми з Марічкою минулого місяця приходили? запитав Андрій. Вона тобі вірш розказувала.
Памятаю, погодилася Надія. Гарний був.
Хочеш, ще один розповім? несміливо запропонувала Марічка.
Ну кажи.
Дівчинка стала посеред кімнати й почала декламувати вірш про весну. Оксана бачила, як та старається, як хоче сподобатися.
Молодець, бабуся плеснула в долоні, коли вірш закінчився. А тепер іди руки мити, будемо обідати.
Марічка пішла, а Оксана залишилася в кухні допомагати накривати на стіл.
Надіє Іванівно, можна поговорити? прошепотіла вона.
Про що?
Про Марічку. Вона відчуває, що ви ставитеся до неї інакше.
Свекруха з дзвоном поставила тарілку на стіл.
Не розумію, про що ти.
Розумієте. Діти все відчувають. Вона сьогодні плакала, не хотіла йти сюди.
А що я їй поганого роблю? Надія розвернулася. Годую, запрошую.
Але вона бачить різницю. Коли Олежко приходить, ви його цілуєте, обнімаєте, даруєте подарунки. А з нею холодно.
Тому що вона не моя! ви
