Батько побачив синє під оком у доньки та зателефонував і життя свого зятя було зруйновано.
Марійка стояла на порозі, вітаючи батьків звичною усмішкою. Лише темно-синій синєць під оком видавав те, про що вона не хотіла говорити.
«Тату, все гаразд, не звертай уваги», поспішно сказала вона, помітивши пильний погляд матері.
Олена Михайлівна глибоко зітхнула. «Твоя справа, доню. Тобі жити…»
Батько навіть не привітався з зятем. Повільно підійшов до вікна й дивився у порожнечу, ніби не чуючи, як донька бурмоче щось про шафу та пітьму.
«Я просто… вчора йшла та випадково спіткнулася. Ну годі, мамо, зі мною та з Ігорем усе добре!»
Добре? Марійка чудово памятала, що сталося вчора. Ігор, завжди злий, не просто кричав на неї. Коли вона наважилася сказати, що втомилася від усього цього, він схопив її за комір халата так сильно, що аж грудях заломило.
«Що, шльондра, забула, кому завдячуєш, що ще жива?!» ревів він, трясучи нею. «Забула, як я тебе повертав з корчми, коли тікала від мене до того Дениса? Хто тебе кохав, дурнице? Я носив тебе на руках!»
А потім сильний удар. По-справжньому, як чоловік. В очах блиснули зірки, а потім охопив біль… А Ігор все кричав щось брутальне.
«Так, доню, зрозуміла. Шафа… пітьма», пробурмотіла мати, хоч чудово знала, що сталося.
І почувалася винною. Адже саме вона змусила Марійку вийти заміж за Ігоря! Саме вона відвернула доньку від Дениса, вважаючи його поганим впливом.
«А твоя шафа, доню, судячи з усього, має кулаки», промовила Олена Михайлівна, кинувши погляд на зятя.
Іван Васильович так і не повернувся від вікна. Вийшов на балкон палити. На відміну від дружини, він ніколи не підтримував Ігоря. Той здавався йому… пустим. Егоїстичним та нікчемним. Так, з багатої родини з квартирою, машиною, звязками. Але гнилий всередині.
І ось ця гниль вилізла назовні синє під оком доньки.
Звісно, Іван Васильович міг схопити зятя за лацан і дати ляпаса. Але це лише розвязало б скандал. Та й не хотів він того. Ледь стримувався… Тому вийшов на балкон.
Він знав, що вирішить це інакше. І вже знав як.
Довго говорив по телефону з того балкона…
Тим часом Марійка купила мамі каву, і вони балакали про дрібниці. За півгодини батьки пішли.
Ігор, який чекав докорів та скандалу, нарешті розслабився. Сів на диван, відкрив пиво й навіть посміхнувся. У його голові мовчання родичів означало згоду. Родина це родина, а синці життя. Ніхто не втручатиметься!
«Бачиш, Марійко, я ж казав усе налагодиться!» протяжно промовив він, задоволений. «Твої батьки нормальні, розумні. Не як ти… Вчора нападала зі скаргами! Ну гуляв я, пив то й що?»
Він відхлинув пива й потягнувся за чіпсами.
Радість тривала недовго.
Не минуло й півгодини, як хтось постукав у двері. Не подзвонив саме постукав. Твердо та рішуче. Цей стукіт змусив Ігоря поставити пляшку й завмерти.
Підійшов до дверей, глянув у вічко… і поблід.
На порозі стояв Денис. Його суперник. Колишній коханий Марійки. Той, що мало не взяв її за дружину, але відпустив. Красивий, високий, впевнений. У дорогому піджаку й з тим самим поглядом, від якого жінки тремтіли, а чоловіки хотіли дати в пику.
«Тобі чого?» буркнув Ігор, відчиняючи лише настільки, щоб показати злість, але не впустити.
«Відійшли», спокійно сказав Денис і просто штовхнув Ігоря плечем.
Той відлетів, як лялька з ганчірки.
Марійка схопилася з дивана, розплющивши очі.
«Денисе…»
«Ну от і добре, збирайся», коротко сказав він. «Якщо хочеш поїдемо до мене. Якщо хочеш до твоїх батьків. Навіщо тобі цей банкрут?»
«Кого ти банкрутом назвав, ідіоте?» спалахнув Ігор, але так і лишився в куті, ніби приклеєний.
У нього були причини боятися Дениса.
«Я тобі подзвонив, Ігорку. Саме тобі», усміхнувся Денис. «Не ліз до вас, не втручався. Але коли батько Марійки нормальний мужик, до речі зателефонував і сказав, що ти її бив… Тоді я просто узяв справу у свої руки.»
«Про що… про що ти?!» захрипів Ігор.
«Ну, не зовсім так, звісно», знову усміхнувся Денис. «Просто приміщення, яке ти орендуєш для свого клубу, належить моєму другу. Дуже хорошому другу. Отже, ти отримаєш повідомлення про відмову в продовженні оренди. Зрозумів? Воно вже на твоєму столі.»
Ігор завмер, ніби його прибило.
«До того ж, я підрахував твої борги за оренду за півроку. Памятаєш, тобі казали: плата може зрости, коли клуб почне приносити прибуток? Ось вона і зросла піврок
