Коли о сьомій ранку задзвонив телефон, я вже знав це Олег. Лише він міг турбувати в такий час зі своїм ранковим ентузіазмом, ніби день починається з пісні півнів.
Так? буркнув я, щойно прокинувшись.
Андрію, вибач, що розбудив, але дуже потрібна твоя допомога.
Я сів на ліжку. В Олега “дуже потрібна допомога” зазвичай означало або халепу, або щось абсолютно безглузде.
Кажи вже, не тяни.
Мені треба їхати у відрядження до Львова. На два тижні. А Наталка на шостому місяці, лікар велів їй більше лежати
І ти хочеш, щоб я приглядав за твоєю вагітною дружиною? перебив я.
На тому кінці дроту мовчанка.
Просто стежи, щоб добре їла, зходив з нею до лікаря, не переживала
Ти ж розумієш, як це звучить, Олеже?
Розумію, зітхнув він. Але я довіряю тільки тобі. І Наталка тебе обожнює. Каже, що ти брат, якого в неї ніколи не було.
Чудово, подумав я. Брат, який колись був чоловіком її чоловіка і досі не певний, чи повністю його забув.
Я поклав слухавку, але за півгодини вже стояв біля їхніх дверей. Наталка відчинила у домашній кофті, з розкуйовдженим волоссям, з округлим животиком.
Андрію! Я не хотіла тебе турбувати, це все Олег вигадав, ніяково посміхнулася вона.
Та годі, я не злий. Де твій мандрівник?
У шафі, шукає пару шкарпеток. Синіх. Безрезультатно, як завжди.
О, я добре знав ці пошуки.
Ти справді прийшов? визирнув Олег.
Так, але з умовами.
Він насторожився:
Якими?
Не дзвони кожні пять хвилин. Після повернення вечеря в «Шинку». І купи Наталці бельгійський шоколад, бо вона про нього мріє вже тиждень.
Як ти взнав? здивувалася Наталка.
По очах видно, відповів я, посміхаючись. Вагітні жінки відкрита книга.
Коли він нарешті поїхав, ми лишилися вдвох колишній чоловік і теперішній, обидва трохи збентежені.
Дивно, так? сказала Наталка, наливаючи мені каву.
Дуже. Але я вже звик до дивних речей у житті.
Ми почали проводити час разом. Я приходив зранку, готував сніданок, допомагав по хазяйству. Дивились фільми, сміялись, говорили про все.
Скажи чесно, ти ще його любиш? якось тихо запитала вона.
Я міг збрехати. Але не їй.
Так. Але вже не так, як раніше. Це любов до спогаду. Болить, але не палить.
Вона кивнула.
Я боялася, що ти мене ненавидиш.
Повір, я намагався, усміхнувся я. Але ти занадто добра для ненависті.
Наступного дня ми пішли до лікаря. Коли на екрані з’явилось маленьке серце, Наталка стиснула мою руку.
Бачиш? Ось він.
І я справді побачив крихітне життя, народжене з минулого, яке я колись ділив з цим чоловіком. Було боляче і водночас легко.
Красивий, сказав я щиро.
Думаєш, Олег заплаче, коли побачить фото?
Без сумніву. Він плакав навіть у кінці комедій.
Ми сміялись. Ми плакали. Ми стали друзями.
Одного вечора, готуючи вечерю, Наталка запитала:
Чому ви розійшлися насправді?
Я поклав ножа.
Ми були різні. Я порядок, він хаос. Я тиша, він буря. Любили, але не вміли бути поруч.
А зі мною?
З тобою він знайшов рівновагу. Ти його заспокоюєш. Я лише підкидав дрова у вогонь.
Вона усміхнулась крізь сльози.
Ти неймовірний, Андрію.
Ні, просто навчився відпускати.
Коли Олег повернувся, Наталка ледь дочекалась, щоб кинутись йому на шию. Він розсипався у подяках.
Андрію, ти справжній друг.
Так, друг, який чекає вечері в «Шинку», нагадав я.
Вони сміялись, а я дивився на них і раптом зрозумів так, я все ще люблю цього чоловіка. Але тепер це любов без умов. Любов, яка вміє радіти чужому щастю.
Ця дитина матиме найкращого хрещеного у світі, сказав Олег, дивлячись на фото УЗД.
Хрещеного? перепитала Наталка.
Ну звісно, усміхнувся я. Після двох тижнів офіційно вважаю себе частиною цієї дивної, але щасливої родини.
Ти певен, що хочеш бути в цьому безладді? пожартував він.
Запізно відмовлятись, відповів я. Хтось має стежити, щоб ви не назвали хлопчика Варфоломієм.
А що не так з Варфоломієм?! обурилась Наталка.
Ми всі троє реготали.
Так я став хрещеним для дитини свого колишнього і його чудової дружини. І знаєш що? Я більше не почувався самотнім.
Моя історія, можливо, схожа на сценарій сільської драми, але в ній було все сміх, біль, ніжність і пробачення.
І коли через кілька місяців Наталка подзвонила мені і сказала:
Андрію, хочу, щоб ти був хрещеним нашого сина,
я лише засміявся і відповів:
Ну от, тепер я о
