Соломія з подругою Маріанною вирішили прогулятися в парку після занять.
“Марі, ходімо трохи пройдемось!” запропонувала Соломія.
“Давай, поки світло,” згодилася та.
Вони йшли алеєю, спостерігаючи за щасливими парами. Раптом у глухому куточку парку побачили чоловіка й жінку. Він обіймав її, щось шепотів на вухо, а вона сміялася. Хоч чоловік стояв спиною, було видно він уже не молодий.
Маріанна ледве глянула на них, але помітила, що Соломія втупилася на пару, немов причарована.
“Соломіє, що з тобою?” схвильовано запитала подруга.
“Нічого Ходімо,” різко відповіла дівчина й пішла вперед.
Вони вийшли з парку. Соломія йшла мовчки, а перед очима все стояв той образ її батько з іншою жінкою.
“Тату, як же так? Невже ти нас зраджуєш?” думала вона, стискаючи кулаки.
Дома мати, Наталя, сердито буркнула:
“Сідай вечеряти! Вас із батьком не дочекаєшся.”
“Зараз,” відповіла Соломія й замкнулася у ванній.
Батька ще не було. Вона сіла за ноутбук, але думки були лише про одну річ.
“Невже він справді може нас кинути через ту?”
Раптом почувся звук відчинених дверей.
“Вибач, Наталю, робота,” сказав батько.
“Ти завжди на роботі,” відповіла мати.
Соломія вийшла з кімнати.
“Тату, ти мене любиш?” запитала вона, дивлячись йому в очі.
“Звісно, доню,” відповів він, але в його погляді було щось невпевнене.
Наступного ранку батько зібрався “на роботу” у вихідний. Соломія пішла за ним. Він зупинився біля чужого будинку, зателефонував, і незабаром вийшла гарна жінка. Вони поцілувалися й пішли гуляти.
Серце Соломії стислося. Коли жінка вийшла викинути сміття, дівчина підійшла до неї.
“Якщо ще раз побачу тебе з моїм татом, тобі буде погано,” сказала вона різко.
“Ти хто така?” здивувалася та.
“Його дочка. Набирай його номер і скажи, щоб більше не приходив.”
Жінка зітхнула, подзвонила й сказала:
“Віталію, нам більше не варто бачитися.”
Соломія почула голос батька: “Діано, що сталося?”
“У тебе сім’я. Прощавай.”
Коли Соломія повернулася додому, батьки мирно обідали.
“Чого така весела?” запитала мати.
“Тату, ти любиш маму?” раптом спитала вона.
Батько подивився на неї, потім на дружину й твердо сказав:
“Люблю.”
Соломія посміхнулася. Може, ще не все втрачено.
