**Щоденниковий запис**
“Ну що, шлюбна довідка все ж міцніша, ніж просто спільне проживання?” кепкували чоловіки з Наталі.
“Не піду на тридцятиріччя закінчення університету, потім депресія нападе. Нехай ідуть ті, хто щороку ходить їм не помітно, як вони змінилися”, кричала Наталя в телефон подрузі.
“А ти що, сильно зовні змінилася?” здивувалася Ірина. “Ми ж бачилися пять років тому, і ти була нормальною. Чи то схудла, чи то поправилася?”
“Та годі, Іро, просто не хочу!”
Наталя вже збиралася класти трубку, але подруга вчепилася:
“Наталко, нас і так залишилося мало. Хіба не хочеш побачити всіх?”
“Що, хтось помер?” Наталя мимоволі злякалася. Вона вважала себе вже не молодою, але не настільки, щоб однолітки почали відходити.
“Та ні, просто дехто поїхав. А помер у нас ще Богдан Лисенко, двадцять пять років тому молодий ще був, я тобі вже казала.”
“Тож не впершись, збирається весь потік чотири групи, але насправді лише тридцять чоловік. Ти ж сина вже одружила? Можеш і відпочити трохи.”
Ірина ще щось говорила, а Наталя згадала Богдана. У нього завжди були темні кола під очима, і хлопці з групи вважали його слабаком. А виявилося у нього просто слабке серце. Він добре вчився, мріяв збудувати міст у рідному містечку, але не встиг.
А що встигла вона?
Зустрічалася з Юрієм, бригадиром на будівництві, куди пішла після диплома. Він працював вахтами, а потім їхав додому. Називав її дружиною, говорив, що цивільний шлюб справжнє кохання.
А коли вона завагітніла, Юрій зник. Виявилося, у нього троє дітей і дружина. Він звільнився, навіть не попрощавшись.
Наталя пішла з будівництва, поки ніхто не здогадався. Останній жарт мужиків: “Ну що, шлюбна довідка все ж таки міцніша?”
Пішла працювати в продуктову крамницю, їй допомогла сусідка. Мати погодилася сидіти з Максимом, але постійно дорікала: “Я сподівалася, що ти порядна будеш!”
“Яке коріння, таке й насіння!” вибухнула Наталя, а потім вони обійнялися й плакали.
Коли Максим пішов у школу, їй пощастило взяли за фахом. Син виріс вдячним, допомагав бабусі в селі.
Але Наталя почувалася неповноцінною. Не фарбувала волосся, не яскраво одягалася. Начебто щастя їй не дозволене.
Коли Ірина запросила на зустріч, вона спочатку відмовилася. Але потім одягнула синю сукню, яку купив син на весілля, і пішла.
У кафе вона зустріла Олега хлопця, який їй колись подобався. Він провів її додому, а потім вони вже не розлучалися.
Тепер Наталя сидить за весільним столом, дивиться на чоловіка й думає: “Можна бути щасливою в будь-якому віці”.
**Урок:** Життя дає другий шанс, навіть коли ти вже не віриш.
