Швидка приїхала за кілька хвилин, але для Ганни ці миті здалися вічністю. Між свідомістю та непритомністю лише твердий голос Романа був єдиною опорою, що тримала її в реальності. «Тримайся, пані, усе буде добре. Діти зі мною, вони в безпеці», шепотів він, стискаючи маленьку ручку Ярика, який безутішно плакав. Олеся, з очями повними сліз, дивилася на нього з недовірою, але й з відчайдушною жагою захисту.
Медики положили її на ноші й швидко перевірили життєві показники. «Сильне зневоднення, виснаження, можливо, гіпоглікемія», сказав один з них. Роман кивнув і глянув на двійнят. «Я їду з вами», рішуче заявив він. Водій швидкої дав знак сідати.
Дорога до лікарні була випробуванням. Ганна, з капельницею, здавалася крихкою, як листок, зірваний вітром. Роман, звиклий до фінансових угод на мільйони гривень, уперше за довгі роки відчув, що одне людське життя важливіше за всі баланси й контракти світу. Він тримав на колінах руку Олесі, а Ярик заснув, притулившись до його дорогого піджака, ніби то було найбезпечніше місце на землі.
У лікарні лікарі підтвердили діагноз: крайнє виснаження, недостатнє харчування, емоційний шок. Ганні потрібно було кілька днів відпочинку, нагляду та нормальної їжі. Роман залишився в залі очікування, а діти, виснажені плачем, заснули на подвійному кріслі, вкриті його піджаком.
У тиші лікарні залізний бізнесмен уперше за довгі роки відчув тріщину в холодній стіні навколо свого серця.
Коли Ганна прокинулася наступного дня, перше, що вона побачила, це обличчя дітей, які мирно спали біля неї. Потім помітила високу постать біля вікна. «Пане чому ви це зробили?» слабко, але з подивом запитала вона. Роман обернувся й ледве посміхнувся: «Тому що ніхто інший цього не зробив. І тому що я не міг відвести погляду».
Наступні дні стали відкриттям для обох. Роман приносив дітям новий одяг, іграшки, а для Ганни здорову їжу. Він не хотів виглядати спасителем, але кожен його жест видавав щиру турботу. Коли лікарі дозволили Ганні виписатися, постало питання: куди повертатися? Будинок забрали, родина чоловіка відвернулася, а власні ресурси були майже вичерпані.
Одного вечора в холі лікарні Роман ухвалив несподіване рішення. «Ганно, я знаю, що ми ледве знайомі. Знаю, що в тебе немає причин мені довіряти. Але дозволь допомогти. У мене великий будинок, порожній, де ніхто не живе. Ви можете жити там з дітьми, доки не влаштуєтеся. Я нічого не хочу натомість». Ганна подивилася на нього зі сльозами, вагаючись між страхом і надією. «Чому я? Чому зараз?» Він відповів просто: «Тому що ти й твої діти заслуговують шансу. А мені потрібно зробити щось справді важливе хоча б раз».
Так почався новий етап. Велика вілла Романа, холодна і безлюдна роками, ожила від сміху Ярика й Олесі. Для Ганни спочатку все здавалося сном: світлі кімнати, кухня, повна їжі, двір, де діти могли вільно бігати. Але найбільше її вражало ставлення Романа: він не був далеким добродієм, а простою людиною, яка поступово відкривала для себе радість бути поруч із ними.
Помалу між Ганною і Романом виникла тиха взаєморозуміння. Вона, вдячна й обережна, почала поступово відбудовувати життя: знайшла роботу в місцевій книгарні, де могла працювати кілька годин на день. Він, звиклий керувати імперіями, навчився читати дітям казки на ніч, лагодити зламані іграшки й просто слухати без осуду.
Минали місяці, і світ бачив у Романі того ж холодного магната. Але в його душі щось змінилося. Вілла перестала бути просто будинком вона стала домом. Ганна більше не була випадковою рятівницею, а тим, хто приніс тепло й сенс. А Ярик і Олеся своїм сміхом і обіймами заповнили порожнечу, яку не могли заповнити мільйони гривень.
Одного тихого осіннього вечора Ганна вийшла в сад і побачила Романа, який дивився на зорі. «Знаєш, тихо сказала вона, до зустрічі з тобою я думала, що світ про мене забув. Що нікому немає до мене справи. Але ти змінив це». Роман подивився на неї і з рідкісною щирістю відповів: «І ти змінила щось у мені. У мене багато будинків, але досі не було справжнього дому».
І під зоряним небом двоє людей із різних світів зрозуміли, що доля звела їх не випадково, а щоб вони зцілили одне одного. Їхня історія тільки починалася, але для Ганни, Ярика й Олесі життя знову набуло кольорів. А для Романа, холодного мільйонера, найбільшим багатством стали не гроші, а посмішки родини, яка тепер була його.
