**Щоденниковий запис**
“Не сердься на мене, Тетяно, але жити разом ми не будемо.”
Може, спробуємо, Серего? Тетяна дивилася на нього, майже не кліпаючи, а на обличчі проступав румянець.
Я все сказав, Тетяно
Іринка Підберезняк народилася, коли Сергій навчався у першому класі. Він добре памятав її матір усією округою визнану красуню Ларису з великим животом та гордовитого батька Юрія.
Потім Лариса викачувала з воріт коляску, в яку так хотілося заглянути Тоді це здавалося йому дивом.
Сергій дорослішав, а Іринка росла. Ось вона вже вибігає з воріт батьківського дому у яскравій сукні, з великою стрічкою на русявій голові. Ось грається з подружками, влаштовуючи біля палісадника хатку.
Сергій бачив усе це з вікна свого дому, що стояв навпроти, якраз навпроти хати Підберезняків.
Сереже, проведи Іринку, будь ласка! одного разу попросила Лариса.
І Сергій не відмовив. Так він майже на рік став опікуном першокласниці Іринки.
Спочатку вони ходили до школи мовчки. Першою не витримала Іринка почала розповідати йому свої історії чи випадки з уроків. Вона завжди чекала, поки Сергій звільниться.
Іноді він ішов додому з однокласниками, а Іринка йшла разом із ними. Згодом він звик і вранці чекав її біля воріт, а коли вона виходила, брав за руку і так вони йшли до школи.
Наступного року у вересні Іринка попросила тихенько, щоб він дозволив їй іти з подружками. Тепер дівчатка йшли попереду, а Сергій на відстані, готовий прийти на допомогу.
І такий момент, звісно, настав. На дорозі одного разу зявився гусак. Він шипів, вигинав шию, ляскав крилами, і дівчатка боялися пройти. Сергій став між ними і птицею вони з вигуком пробігли.
А наступного року Сергій поїхав навчатися у велике сусіднє село, де була десятирічка, і став приїздити додому лише на вихідні та канікули.
Іринка ніби забула, хто він. Проходила повз, опустивши очі, не віталася.
Потім Сергій вступив до училища штурманів і зявлявся вдома ще рідше.
Мамо, це хто Іринка? Сергій відірвався від вечері: з воріт Підберезняків вийшла висока, струнка молода красуня.
Наша ж Іринка! мати теж глянула у вікно і посміхнулася.
Як вона встигла? здивувався Сергій.
Прийшлося ніби зітхнула мати. Дивлюся і кожного разу радію. Найкраще від батьків їй дісталося!
Потім він ще кілька разів бачив Іринку крадькома. На щастя, тюль на вікні приховував його.
Ось вона вийшла з відрами на коромислі до колонки, а вітер так влучно розкрив блузку на тонкому тілі
Ось вранці Іринка у строгому брючному костюмі пішла здавати іспити
Сергію навіть захотілося знову її провести
Але останньою краплею став голос. Він почув його, коли допомагав батькові підправляти паркан: «Та на такий голос підеш, хоч на край світу!»
Одного разу, виходячи з воріт батьківської хати з відрами за водою, він зустрів її біля колонки.
Добрий день! першою привіталася Іринка, знову вразивши Сергія в саме серце.
Добрий день, Іринко, чомусь зніяковів, відповів Сергій.
Відри наповнювалися довго, а він так і не придумав, про що заговорити
Того разу Сергій їхав з якоюсь прихованою тугою. Здавалося, нарешті закохався.
Потім була присяга й розподіл Сергій опинився у Заполярному Мурманську.
***
Наступного разу він їхав додому вже з надією. Мріяв, що ось-ось зізнається Іринці І вік у неї вже підходящий
Першого дня відсипався після дороги, а потім почалися трудові будні. Батько, як завжди, склав план найкращого використання додаткової робочої сили.
Вже на другий день вони поїхали у ліс на дальню ділянку за дровами, потім їх треба було колоти й складати у сарай.
Поспішаючи встигнути за коротку відпустку все, батько підготував заміну нижніх вінців у лазні. Потім треба було переробити дверний косяк, перестелити підлогу.
Закінчивши, батько вирішив ще й підлогу у хліві замінити Так і промайнули два тижні.
Сергій час від часу поглядав на сусідські ворота, зазвичай зачинені. З них іноді виходили Лариса чи Юрій, але Іринки не було.
Мамо, а чому Іринку не видно? зважився запитати Сергій.
Учиться поступила. У місті тепер живе, відповіла мати.
Так того разу Сергій ні з чим і поїхав назад до Мурманська.
Приїхавши через рік, він побачив Іринку лише раз і йому це не сподобалося. Він знову став мимовільним спостерігачем з-за тюлевої завіси.
Разом із нею йшов якийсь довгий сільський хлопець. Він щось розповідав, сміявся над своїми жартами, а Іринка з якоюсь неприємною для Сергія симпатією дивилася на нього.
Потім Сергій дізнався, що
