Жахливий сюрприз виявився зовсім випадково. У моєї молодшої чотирирічної сестри, Олесі, знайшли пупкову грижу. В лікарні сказали не затягувати. Чим раніше прооперують, тим краще. Олеся без тата навідріз відмовлялася їхати до лікарні. Дочекалися, поки він повернувся з рейсу, і він провів її аж до операційної.
Таточку, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка.
Куди ж я подійся, серденько? Звісно, чекатиму. Чого ж ти плачеш, ти ж у мене така смілива?
А де я плачу? Я просто зітхаю!
Її забрали. Операція була не складною, плановою. Але батьків попросили здати кров це була обовязкова умова.
У неї ж тільки з одним із нас має бути збіг, зауважив тато. Може, спочатку зробите проби? Щоб ми зайвої крові не здавали.
Кров ніколи не буває зайвою! рішуче відповів лікар.
Мати з татом здали кров. Мама була бліда, здавалося, ось-ось знепритомніє. Потім не могла знайти собі місця. Бігала до процедурної, розмовляла з медсестрою. Врешті їй вдалося трохи заспокоїтися, коли Олесю вивезли з операційної. Тато, як і обіцяв, пішов її зустрічати. Просидів із нею увесь вихідний. Мама трохи заспокоїлася, навіть заглянула до доньки, а потім повезла мене додому, хоча я й відмовлявся.
Я теж можу з нею посидіти, наполягав я.
Мені тоді вже виповнилося одинадцять. Олесю, мою маленьку світловолосу сестричку, я любив більше за все на світі. Мабуть, навіть більше, ніж маму й тата. А як її було не любити? Янгол. Світловолосий янгол у плоті.
Уявіть собі невеликий райцентр з такою собі місцевою лікарнею. Новою, сучасною навіть банк крові був. Але селище воно й є селище. Минуло три дні Олеся вже була вдома, а тато збирався у рейс. Пішов купити цигарок у дорогу. А повернувся наче грізна хмара.
Таточку закричала Олеся з дитячої (вона ще дотримувалася постільного режиму) Ти приніс мені мої улюблені зефірки?
Батько залишив пакет із магазину у коридорі. Наказав мені йти до сестри, а маму взяв за лікоть і завів у кухню.
Віть Віть що з тобою?
А в кухні відбулася розмова, про яку я дізнався лише через роки тоді ми з Олесею нічого не розуміли. Вона була ще мала, а я слухався тата. У дитячу так у дитячу. Олеся почала нявкати, вимагаючи батька й солодощі, тож я запропонував їй почитати. На щастя, вона погодилася.
У кухні Вітя, з очами, повними люті, підійшов до Наталки так близько, що вона притиснулася до стіни. Відступати було нікуди.
Це правда? Що Олеся не моя?
Та як що ти Віть, ти що зовсім з глузду зійшов? Що це ти таке говориш?
А я тобі скажу, що говорю. У мене в
