Страшна правда випливла на поверхню зовсім випадково. У моєї молодшої чотирирічної сестри Оленки виявили пупкову грижу. Лікарі сказали не затягувати. Чим швидше прооперувати, тим краще. Оленка без тата категорично відмовлялась їхати до лікарні. Дочекались його з рейсу, і тато провів її аж до самої операційної.
Таточку, ти мене тут чекатимеш? ридала сестричка.
Куди ж я подінуся, серденько? Звичайно, чекатиму. Чого ж ти плачеш, ти ж у мене така смілива?
А де я плачу? Я просто зітхаю!
І її забрали. Нескладна планова операція. Але батьків попросили здати кров у банк крові це було обовязковою умовою.
А в неї ж тільки з одним із нас буде збіг, мабуть. спитав тато. Може, спочатку візьмете проби? Щоб ми вам зайву не здавали.
Кров зайвою не буває! рішуче сказав лікар.
Мама з татом здали кров. Мама була бліда, здавалося, ось-ось упаде в непритомність. Потім не могла всидіти на місці. Бігала у процедурну, розмовляла з медсестрою. Потім Оленку вивезли з операційної, тато пішов зустрічати, як і обіцяв. Сидів із нею весь вихідний. Мама ніби заспокоїлась, навідала доньку і повезла мене додому, хоча я й відмовлявся.
Я теж можу з нею сидіти. уперто наполягав я.
Мені тоді вже виповнилося одинадцять. Оленку, свою маленьку білявеньку сестричку, я любив найбільше на світі. Мабуть, навіть більше, ніж маму й тата. А як її було не любити? Янголятко. Біляве янголятко у плоті.
Уявіть собі невеликий райцентр із районною лікарнею. Так, новою, повністю обладнаною навіть банк крові був, хай йому грець. Але селище воно й є селище. Минуло рівно три дні Оленка вже була вдома, тато збирався у рейс. Пішов купити цигарок у дорогу. А повернувся наче грізна хмара.
Таточку завила Оленка з дитячої (у неї ще був постільний режим) Ти приніс мені мої улюблені зефірки?
Батько залишив пакет із магазину в коридорі. Наказав мені швидко йти до сестри. Взяв матір за лікоть і завів у кухню.
Василю Василю що з тобою?
А в кухні відбулася розмова, про яку я дізнався лише через роки тоді ми з Оленкою нічого не розуміли. Вона була ще мала, а я слухався батька. У дитячу так у дитячу. Оленка захлипала і почала вимагати тата й зефір, я запропонував почитати їй. Слава Богу, вона погодилась.
У кухні Василь, блукаючи скаженим поглядом, підійшов до Ганни так близько, що вона притиснулася до стіни. Відступати було нікуди.
Це правда? Що Оленка не моя?
Та як та що Василю, ти в розумі? Що ти кажеш?
А я тобі скажу, що кажу. У мене кров друга позитивна, у тебе перша позитивна. А в неї він мотнув головою у бік дверей третя негативна. Якщо щось переплутали, то можна ж і перездати.
Ганна рішуче відсунула чоловіка, підійшла до столу, сіла. Схилила голову на руки і простонала:
Сволочі. Ну просила ж! Чого їм усім треба? Заздрять, Василю, на наше життя. У нас усе є. І дітки ось які гарненькі.
Просила, значить ну, зрозуміло.
Він вийшов із кухні, де залишилася ридати Ганна. Лише раз і зійшла зі шляху від нудьги з інженером із командировки. Чоловік весь у рейсах. У кіно чоловік-далекобійник це красиво й романтично. А в житті холодно й сумно. Ганна вирішила, що треба щось робити! Адже він-то, мабуть, у своїх рейсах теж не був ідеальним чоловіком. Стільки днів десь швендяє. Вона схопилася й побігла за Василем, але його вже й слід простив. На столі самотньо лежала коробка із зефіром.
Після рейсу батько серйозно поговорив зі мною. Просив піти з ним.
Тату, а як же я а Оленка? Мама? А ти не можеш залишитися?
На мене ніби навалилася бетонна брила. Брили складаються з гірських порід я дивився відео. І брила на моїх плечах теж була неоднорідною. Там був страх втратити батька. Страх перед вибором. Виходило, когось я все одно втрачав. Порахувавши просте рівняння в умі, я вирішив залишитися. Оленка + мама були більше за кількістю, ніж один тато. Хоча за значенням могла переважити й одна сестра.
Батько часто бачився зі мною. Про Оленку він ніби забув. Я нічого не розумів, але знав: якби тато міг мені пояснити, що відбувається він би пояснив. Сестра спочатку нудила й плакала, на неї було болісно дивитися. Але потім почала питати про батька все рідше. Вона замикалася в собі й проводила весь час із іграшками. Я не розумів дослівно, за що на Оленчину голову впало це покарання, але здогадувався. Що ж до мами
Мама зїхала з глузду. Почала тягати в будинок сміття. Спочатку нешкідливе й, начебто, корисне в господарстві. А потім уже й усе підряд. На нас їй стало абсолютно байдуже. Мати сиділа над своїми сміттєвими скарбами. Щось шепот
