**Щоденник Наталії**
Сьогодні був дивний вечір. Я стояла біля плити, готуючи борщ, коли раптом почула стукіт у двері.
«Хто б це міг бути?» подумала я, відчиняючи. На порозі стояла незнайома жінка.
Доброго вечора. Ви Наталія? запитала вона.
Так. А ви…?
Я коханка вашого чоловіка.
Мене ніби громом вдарило.
Дмитра? перепитала я.
Дмитрика, поправила вона.
Отже, ви кохаєтеся? А я вам заважаю? усміхнулася я з гіркотою.
Ви не здивовані?
Чому б і ні? Ви не перша, хто до мене із таким приходить. Але скажіть, що він вам наговорив? Що у нас малі діти? Що не може їх кинути?
Ні Він сказав, що треба почекати поки вашого батька не стане.
Я завмерла.
Мого батька?
Так. Коли того не стане, ви переїдете до його квартири, а він
Що?! голос у мене задрижав. Мій тато здоровий, йому ще й шістдесяти нема!
Жінка мовчала.
Як він посмів?! Це моя квартира, наречене майно! Вона мені від бабусі дісталася!
Ой вона збентежилась. Я просто хочу, щоб ви його відпустили.
Забирайте! махнула я рукою. Він уже зібрав речі.
Вона пішла, а я стояла серед кухні, тримаючи ложку, яка раптом здалася такою важкою
***
Дмитро прийшов із роботи, як завжди, навіть не подивився на мене. Сів, поїв, потім сказав:
Піду прогуляюся.
Іди, любий, кивнула я. У твоєму віці рух це добре.
Він нахмурився:
У якому віці?!
Та вже ж за пятдесят, зітхнула я. А память, мабуть, погана
Що?!
Ну так Ось нещодавно дівчина в автобусі тобі місце поступалася. «Сідайте, дідусю», сказала.
Він почервонів:
Я ще молодий!
Як скажеш. Але ось Петро, мій знайомий, твій ровесник так той ще ого-го!
Який Петро?!
Та той, з яким я зустрічаюся.
Його очі стали круглі.
Ти зраджуєш мені?!
Ну, а чому б і ні? Ти ж рік як до мене не торкаєшся.
Він схопився з місця:
Збирай мої речі! Я йду!
Вже зібрала.
Він вискочив, навіть не запитавши про квартиру.
***
Через півроку він повернувся. Та його нова коханка викинула його так само, як і він колись мене. І тепер він стукав у мої двері, блідий, з сумкою в руках.
Але мене вдома не було. Я поїхала з татом у Карпати. А потім у Київ. Потім ще кудись.
Тато сміється, каже: «Ще поживемо!»
А Дмитро? Ну, може, знайде собі гараж. Або іншу наївну жінку.
Адже він такий «молодий» ще
