У 49 років, з двома дорослими дітьми й коханим чоловіком він обрав молодість і знищив усе.
В тихому селі біля Канева, де Дніпро несеться повільно, моє життя, здавалося ідеальним, розсипалося на шматки. Мене звати Оксана, і у 49 я зустріла зраду, яка спалила мені серце. Мій чоловік, з яким я побудувала все, пішов до молодшої жінки, залишивши лише біль і порожнечу.
**Щасливе життя, яке було**
У 49 я відчувала себе на вершині світу. Ми з Тарасом, моїм чоловіком, виростили двох дітей доньку Соломію та сина Богдана. Вони вже самостійні: Соломія вийшла заміж, а Богдан закінчував університет. У нас була простора трикімнатна квартира, спільна власність. Ми жили для себе, насолоджуючись плодами своєї праці. Я думала, що наш шлюб це фортеця, яку ніщо не зруйнує.
Тарас був моєю опорою. Разом ми пережили скруту, виховали дітей, побудували карєру. Він працював інженером на заводі, я бухгалтеркою в місцевій фірмі. Наші вечори були наповнені теплом: вечері, розмови, плани на майбутнє. Я любила його посмішку, турботу, вона давала мені впевненість. Здавалося, попереду ще багато щасливих років. Але я не помітила, як насувалася тінь зради.
**Правда, яка розбила серце**
Все почалося з дрібниць. Тарас затримувався на роботі, мовчав за вечерею, був десь у своїх думках. Я списувала це на втому вік, роботу, звичні клопоти. Але одного вечора він повернувся пізно, і від нього пахло чужим парфумом. В душі забреніла тривога, але я відіпхнула її: «Не може бути». Та сумніви росли, як гроза. Я переглянула його телефон, коли він спав. І там вона Ліля, молода, сяюча, незнайомка.
Тарас не заперечував. Коли я його допитала, він спокійно сказав: «Оксано, мені потрібне інше життя. Ліля молода, красива, з нею я почуваюся живим». Його слова різали, як ніж. Він не благав про пробачення, не шкодував. Просто оголосив, що йде. У ту мить я зрозуміла: чоловіка, якого так любила, більше не існує.
**Мій світ розпався**
Тарас зібрав речі й пішов, залишивши мене в квартирі, повній спогадів. Діти були в шоці. Соломія плача, лаючи батька за егоїзм. Богдан мовчав, але в очах його стояв біль. Я намагалася бути сильною заради них, але всередині мене кричала несправедливість. Як він міг? Після 25 років шлюбу, після усього, через яке ми пройшли? Я була не просто дружиною я була його соратницею, подругою, матірю його дітей. А він змінив мене на жінку, яка могла бути його донею.
Квартира перетворилася на пастку. Кожен куток нагадував про нього: його крісло, наші світлини, посуд, який ми вибирали разом. Мені бракувало повітря. Та найгірше були плітки. У нашому містечку новини розлетілися миттєво, і вже всі шепотіли: «Оксана не втримала чоловіка, знайшов собі молодшу». Сусіди дивилися з жалощами, колеги перекидалися значучими поглядами. Я почувалася приниженою, покинутою, марною.
**Боротьба за себе**
Тарас запропонував поділити квартиру, але я відмовилася. Це був наш дім, наша сімяЯ знаю, що життя не закінчується тут воно лиш починається знову, якщо не боятися йти вперед.
