Олена зрадила чоловікові лише раз, ще перед весіллям. Він назвав її товстою і сказав, що вона не влізе у весільну сукню.
Ще до шлюбу Наталя зрадила нареченому один-єдиний раз. Він образив її, заявивши, що вона занадто повна для весільної сукні. Розбита, вона пішла з подругами до клубу в Києві, перепила та прокинулась у незнайомій квартирі поруч із гарним хлопцем з блакитними очима. Сором був невиносимий! Вона нічого не розповіла Олегу, пробачила його образи й навіть сіла на дієту. Кинула пити, що було легко після того, як дізналась про вагітність.
Донька народилась у строк прекрасна дитина з блакитними очима, і Олег був без памяті від неї. Пять років Наталя повторювала собі, що все гаразд, що донька успадкувала очі від діда. А якщо у неї кучері, то що в цьому поганого? Вона докладала неймовірних зусиль, щоб забути того хлопця з кучерявим волоссям, імя якого не памятала. Але щось у глибині материнського серця підказувало: дівчинка не дочка Олега. Можливо, тому вона терпіла його нічні гулянки, постійні відрядження, безкінечні зауваження про її зовнішність і кухню. Для доньки було важливо мати сімю: вона обожнювала батька, а хто з чоловіків не зраджує?
Терпи, куди ти подінешся? казала її мати. Ти ж знаєш, що у нас немає місця бабуся лежача, брат привів наречену, де я вас усіх розміщу? Я ж казала: не треба було переписувати хату на свекруху, тепер сама у цій ситуації!
Наталя терпіла. Та це не допомогло, і одного дня Олег пішов. Сказав, що зустрів іншу, навіть заплакав, обіцяючи завжди бути батьком Маряни, але не міг боротись із почуттями. Його мати, яка, здавалось, дуже любила онуку, після розлучення раптом випалила:
Зроби тест на батьківство, може, ти даремно аліменти платиш!
Наталя застигла: їй здавалось, що лише вона сумнівається. Виявилось, ні.
Ти збожеволіла? Олег спалахнув. Маряна моя дитина, це й сліпий побачить!
Можливо, бабуся мала рацію, бо коли через рік після розлучення Наталя опинилась у лікарні з апендицитом і побачила знайоме обличчя, її сумніви розвіялись перед нею знову були ті самі блакитні очі за білою маскою.
Вибачте, ми десь вже зустрічались? запитав хірург.
Наталя відчайдушно замахала головою. Сподівалась, що він не пригадає. Але він пригадав, бо наступного дня під час обходу жартівливо додав:
Сподіваюсь, цього разу не втечете так швидко, як минулого разу.
Наталя почервоніла, як буряк, і вирішила виписатись якомога швидше. Та не очікувала, що за кілька днів, проведених у лікарні, Тарас змусить її більше не хотіти тікати.
Вона не згадувала нічого про доньку. Лише сказала, що має дівчинку, але не натякнула, що він може бути батьком.
Тарас зрозумів усе в перший же день, коли побачив дитину. Нервуючи, купив ляльку й засипав Наталю питаннями, щоб зрозуміти, як поводитись.
Розумієш, почав він, коли ми були маленькими, моя мати закохалась в іншого, але сестра його так і не прийняла, і врешті він пішов. Не хочу, щоб так сталося; хочу бути другим батьком твоєї доньки.
Ці слова розтрощили Наталю. А коли він побачив дівчинку, на мить завмер, а потім збентежено глянув на неї, стало ясно: він теж усе зрозумів.
«Яка різниця? думала Наталя. Рано чи пізно йому довелось би сказати».
За уроком першого шлюбу вона очікувала звинувачень і криків. Але Тарас, лишившись з нею наодинці, обійняв її й прошепотів: «Яке дивовижне диво!»
Спершу Маряна, здавалось, добре сприйняла Тараса. Але коли Наталя обережно запитала, чи не проти вона, щоб Тарас оселився з ними, дівчинка заплакала:
Я думала, тато повернеться! Нехай Тарас живе окремо.
Наталя переконала її, але Тарас був глибоко засмучений.
Вона моя донька! Ти мусиш їм розповісти!
Олег не витримає. І Маряна теж. Розумій, для неї він батько, а для нього вона єдина дитина. Мабуть, його нова не може мати дітей. Так мені його мати казала.
Тарас ображався, Маряна влаштовувала істерики, а Наталя робила неможливе, щоб зберегти мир у цій незвичайній родині. Вони виробили правила, які допомагали: Наталя відводила доньку до батька, уникаючи зустрічей чоловіків, ніколи не залишала Маряну наодинці з Тарасом вони обовязково сварились, навіть на 8 Березня готувала листівки, щоб дитина ненароком не образила Тараса й він не випустив правду.
А потім Наталя знову завагітніла. І злякалась. Боялась, що друга дитина буде схожа на Маряну, як дві краплі води, і Олег усе зрозуміє; боялась, що донька почне ревнувати й ще більше злитиметься на Тараса; боялась, що під час пологів Тарас розкаже Маряні правду.
Домовились, що мати Наталі побуде з донАле ледь Наталя повернулася з пологового будинку з маленьким Олесем, Маряна підійшла до Тараса, обійняла його й прошепотіла: “Папочку, дякую, що ти з нами”.
