Ви́йшов із авто й ніжно попрощався з коханкою, перш ніж рушити додому. Підійшовши до підїзду, на хвильку зупинився, обмірковуючи, як розповісти дружині правду. Піднявся сходами й відчинив двері.
Привіт, сказав Богдан. Ти вдома, Оленко?
Так, відповіла дружина байдуже. Привіт. Вже почати смажити котлети?
Богдан пообіцяв собі діяти рішуче з упевненістю, як належить чоловікові! Настав час покінчити з подвійним життям, поки поцілунки коханки ще не втратили тепла, поки його знову не проковтнула рутина.
Оленко, Богдан прочистив горло, мені треба сказати, що нам варто розійтись.
Олена сприйняла новину дивно спокійно. Вона завжди була міцною на нервах, тому Богдан жартома кликав її «Олена-Крига».
Серйозно? спитала вона з кухні. Тобі не треба смажити котлети?
Як хочеш, відповів Богдан. Хочеш смаж, не хочеш не треба. Я йду, у мене інша жінка.
Після такого зізнання більшість дружин кинули б у чоловіка чимось. Але Олена не була з більшості.
Ага, звісно, відповіла вона. Приніс мої чоботи з ремонту?
Ні, Богдан зніяковів. Якщо це так важливо зараз піду й заберу!
Ох, Богдане, пошепки сказала Олена. Якщо посилати дурня за чоботами, то й принесе старі.
Богдан образився. Він очікував бурхливих емоцій, а все виходило так холодно. Але чого чекати від дружини на прізвисько Олена-Крига?
Оленко, ти здається мене не чуєш! скрикнув він. Я йду! Житиму з іншою, а ти про чоботи!
Зрозуміло, відповіла Олена. На відміну від мене, ти можеш йти куди завгодно. Твої чоботи не в майстерні. Тобі нічого не заважає.
Вони жили разом багато років, але Богдан так і не навчився розрізняти, чи говорить вона серйозно, чи з іронією. Колись він закохався в Олену через її лагідність, вміння уникати конфліктів і стислий спосіб мислення. До того ж її вміння готувати й фізична привабливість теж грали роль.
Олена була міцною, вірною й холодною, як якір. Але тепер Богдан кохав іншу. Заборонене, палаюче кохання! Настав час поставити крапку й піти до нового життя.
Оленко, дякую за все, але я йду. Я кохаю іншу.
Отакої! скрикнула Олена. Ти мене не кохаєш? Яка несподіванка! Моя матір любила сусіда, батько доміно й горілку. І що з того? Подивись, яка я виросла.
Богдан знав, що сперечатися з Оленою марна справа. Кожне її слово було важке. Його рішучість почала танути, і він не хотів сварки.
Ти чудова, Оленко, сказав він зі згодою. Але я люблю іншу палко й таємно. Я йду, розумієш?
Іншу? спитала вона. Це Іринка Шевченко?
Богдан здригнувся. Рік тому він справді мав роман із Іринкою, але не думав, що Олена знала!
Звідки тобі? почав він, але зупинився. Неважливо. Це не вона.
Олена позіхнула.
Тоді, може, Софійка Коваль? До неї йдеш?
У Богдана похололо в спині. З Софійкою теж був роман, але давно. Якщо Олена знала, чому мовчала? Ах, так вона була залізною.
Ні, не Софійка й не Іринка. Інша жінка, моя мрія. Я не можу без неї й піду. Не переконуй мене!
То це, мабуть, Марянка, пробурчала Олена. Ну й ну, Богдане який же ти відкритий! Твоя мрія Марянка Лисенко. Тридцять пять років, одна дитина, два аборти Так?
Богдан схопився за голову. Вона вгадала! Так, він мав стосунки із Марянкою.
Та як ти дізналася? запитав він. Хтось наговорив? Ти слідкувала?
Все просто, Богдане, відповіла Олена. Я гінеколог і оглядала майже всіх жінок у місті, а ти лише деяких. Мені достатньо було побачити, щоб зрозуміти, з ким ти.
Богдан намагався взяти себе в руки.
Нехай так! Навіть якщо це Марянка, я йду до неї.
Наївний ти, Богдане, сказала Олена. Міг би хоча б запитати моєї думки! До того ж у Марянки нічого особливого все як у інших, і я кажу це як лікар. Ти бачив її медичну картку?
Н-ні зізнався він.
От і розумій! Іди мийся. Завтра поговорю з лікарем Ткачуком, він тебе огляне без черги, сказала Олена. Потім поговоримо. Ненормально це: чоловік лікарки не вміє вибрати здорову жінку!
Що ж мені робити? знесилено спитав Богдан.
Я почну смажити котлети, відповіла Олена. А ти йди мийся і роби, що хочеш. Якщо шукаєш ідеальну жінку звертайся до мене, пораджу
*Іноді, перш ніж шукати щастя далеко, варто зрозуміти, що воно вже поруч просто не в тому вигляді, як очікувалось.*
