Ми почали вдавати, що нас немає вдома, щоб уникнути візитів онуків
Ніколи не думав, що одного дня скажу вголос: «Не хочу, щоб онуки приходили». Навіть мені соромно за цю думку. Але кожна історія має дві сторони, і, можливо, почувши нашу, ви зрозумієте, чому ми з дружиною ховаємося у власній квартирі.
Мені 67 років, моїй дружині, Олені, 65. Ми рано стали дідусем і бабусею: наша донька, Софійка, лепМені 67 років, моїй дружині, Олені, 65, ми рано стали дідусем і бабусею: наша донька, Марічка, щойно виповнилася 30, коли вперше народила тоді зявилася маленька Зоряна, і нам здалося, що в домі знову засіяло сонце.
Ми гуляли з коляскою по Маріїнському парку, доглядали онуку з любовю, купували іграшки, пестили щастя було таким великим, що жартували: «Стали дідусем і бабусею рано, зате встигнемо насолодитися». Тоді це справді було благословенням.
Потім народилась друга онука Олеся, і ми любили її так само, забирали на вихідні, допомагали, як могли. Марічка не просила ми самі наполегливо пропонували. Але коли зявились близнюки Дениско й Тарасик усе змінилося.
Будинок перетворився на хаос: крики, біганина, безперервний плач. Ми не перестали любити онуків, але втомилися. Після операції на серце мені заборонено нервувати, а Олені піднімати важке. Проте Марічка ігнорувала це: «Ми вже їдемо», казала вона, навіть не питаючи, чи нам зручно. Іноді вони зявлялись без попередження, ніби ми зобовязані бути завжди готовими.
Одного разу, побачивши їх під вікнами, я шепнув Олені: «Вдамо, що нас немає». Вона мовчки кивнула. Ми вимкнули світло, затаїлися. Вони стукали, дзвонили у дзвінок, навіть пробували відчинити двері ключем але ми мовчали, немов діти, що сховалися від гри.
Коли вони пішли, Олена заплакала не від радості, а від гіркоти. «Як ми дійшли до такого?» спитала вона. Я не знав, що відповісти.
Ми любимо онуків, але не хочемо бути безкоштовним дитячим садком. Нам теж потрібен спокій, час на книги, на прогулянки по Софійській площі чи виставу в Театрі імені Франка.
Марічка образилася, дізнавшись, що ми були вдома. «Ви стали егоїстами», сказала вона. Та хіба це егоїзм хотіти трохи тиші та поваги до свого часу?
Я пишу це не для виправдання, а щоб нагадати: старість не вирок. Навіть дідусь і бабуся мають право на відпочинок і власні межі. Любити онуків не означає дозволяти себе використовувати. Доглядати за ними не забуваючи доглядати й за собою.
