Сину мій, будь ласка, подбай про хвору сестру. Ти не можеш її покинути! прошепотіла мати, слова рвали їй серце.
Слухай мене, сину ледве чути видихнула вона.
Кожне слово давалося з болем. Хвороба безжально пожирала її. Вона лежала у ліжку, немічна, прозора, наче тінь. Олесь ледве впізнавав матір. Колись вона була сильною, усміхненою, повною життя. А тепер
Олесю, будь ласка, не кидай Марічку Вона ніжна. Вона інша, але вона наша. Пообіцяй мені Мати стиснула його руку з несподіваною силою. Звідки в неї були ці сили?
Олесь скривився. Погляд його ковзнув до старшої сестри, Марічки, яка гралася в кутку їхньої невеличкої хати у Львові. Їй було за сорок, але вона, як мала, бурмотіла під ніс, граючись ляльками. Посміхалася, ніби це було не перед матірною смертю, а перед святом.
Олесь мав усе: будівельну фірму, дорогий позашляховик, великий будинок біля Дніпра. Але там не було місця для Марічки. Його діти її боялися, а дружина, Оксана, називала її «божевільною». Хоча Марічка була тихою, грайливою, невинною.
Та ти ж знаєш у мене сімя а Марічка вона забормотів він, намагаючись визволити руку з материного обійму.
Сину, батьківський дім твій Але для Марічки я залишила трикімнатну квартиру. Все офіційно.
Звідки гроші?! Олесь і Оксана переглянулися в очманінні. Обличчя їх розігрілися від жадібного захоплення.
Доглядала за старою вчителькою Носила їй їжу, ліки Вона була доброю. Не думала, що залишить мені квартиру. Я переписала її на Марічку, щоб у неї був прихисток. Але ти будь поряд із нею, прошу Пізніше це буде для твоїх дітей. Хто знає, скільки вона проживе
Тієї ночі мати померла.
Марічка, здавалося, не розуміла, що залишилася сиротою. Олесь одразу забрав її до себе і почав ремонт у її квартирі.
Навіщо Марічці стільки місця? Нехай живе з нами. Знайдемо орендарів.
Спочатку Оксана не заперечувала. Марічка не заважала: гралася цілими днями, сміялася. Але її дивацтва лякали Оксану. «Сьогодні вона спокійна, а завтра?»
Потерпи трохи, благав Олесь. Але через півроку, за допомогою знайомого нотаріуса, переписав батьківський дім і сестрину квартиру на себе. Обдурив Марічку, змусив підписати папери, нічого не пояснивши.
Тоді почався пекельний жар.
Поки Олесь був на роботі, Оксана мучила Марічку: лаяла, замикала у кімнаті, інколи годувала їй корм для котів. Знаходила її плачучою, переляканою. Одного дня Оксана вдарила її. Марічка, налякана, описалася.
Не тільки дурна, а ще й себе обмочила?! Геть з мого дому!
Викинула її речі в мішок і виштовхнула за ворота.
Де Марічка? спитав Олесь увечері, витягуючись у ліжку.
Пішла! викрикнула Оксана. Обмочилася, потім замкнулася у кімнаті. Коли я відчинила, втекла з торбою. Я не буду бігати за божевільною!
Олесь мовчав. Потім сказав: «Ну і добре, якщо пішла», і включив телевізор. До речі, знайшов орендарів.
Ніч була довгою. Він думав про Марічку. Де вона? Вона була як мала дитина, беззахисна. Ледве заснув під ранок, і йому приснилася мати:
Я благала тебе, сину промовила вона з труни, погрожуючи пальцем.
Сон переслідував його тижнями. Він не витримав. Через два місяці подзвонив хресній, Ганні:
Що, Олесю, совість гризе? відповіла вона холодно. Добре, що я завітала до твоєї матері. Знайшла Марічку перелякану, забрала до себе. Я її догляну. Мені не потрібна її квартира. Ти живи зі своїм соромом!
Ой, хрещена пробурмотів він, кладучи трубку. Відчув полегшення: Марічка була у безпеці.
Але вона померла через два місяці, від тієї ж хвороби, що й мати. Олесь не прийшов на похорон мав «термінову справу».
Минуло десять років. Тепер Олесь лежав хворий, змучений болями та каяттям. Оксана жила з іншим чоловіком. Діти приходили рідко, бурчачи: «Пахнеш хворобою»
Одного дня Оксана увійшла з паперами:
Підпиши, треба оформити фірму.
Він підписав. Пізніше зрозумів: це був акт передачі будинку. Потім і фірми. Занадто пізно. Згадав матір і Марічку. Сльози покотилися по його щоках.
Пробачте мене прошепотів у порожнечі, яка його ковтала.
