“Дякую, Юрку! Не знаю, що робила б без тебе,” повідомлення спалахнуло на екрані телефону.
Телефон чоловіка здригнувся прямо в її руці. Оксана автоматично глянула на дисплей. Відправником була хтось на ім’я Марічка. Повідомлення закінчувалось рожевим сердечком, ніби маленьким поцілунком.
Оксана застигла з розширеними очима. Марічка? Юрко? Могла б подумати, що це якась далека родичка або колега, якби не одна деталь: чоловік ніколи не згадував нікого з таким ім’ям. Чи може, навмисне приховував?
Вона різко підняла погляд. Спочатку треба дізнатись правду, а не робити поспішних висновків. Але серце стиснулось від ревнощів.
Хто така Марічка? запитала Оксана, намагаючись стримувати голос.
Ігор, який спокійно пив каву, здивовано кліпнув.
Що?
Марічка, повторила вона, показуючи йому телефон. Хто це?
Він глянув на екран, і в його очах промайнула ледь помітна напруга. Відвернувся й знизав плечима.
Це… Марина.
Оксана завмерла.
Яка Марина?
Ну… Моя колишня. Між нами давно нічого немає.
Вона поклала телефон на стіл і схрестила руки.
Колишня називає тебе “Юрком” і дякує сердечками? Ти справді вважаєш це нормальним?
Ігор знову знизав плечима, ніби це було неварте обговорення.
Так. Я їй позичив грошей. Попросила в борг, я допоміг.
Оксана відчула, як її охопив гнів.
Ти дав гроші колишній?!
Ну так, що в цьому такого?
Що в цьому такого?! різко відповіла вона. Серйозно? Ти вважаєш нормальним брати наші гроші й віддавати якійсь Марічці?
Він нарешті подивився їй у вічі.
Оксано, ти робиш з мухи слона. Ми знайомі сто років. Чому я не можу допомогти?
Вона засміялась, але в тому сміху не було ні граму радості.
Ти одружений, Ігор. Зі мною! А ти все одно бігаєш за нею, з якою колись зустрічався.
Він дратівливо зітхнув, ніби пояснював щось очевидне дитині.
Ми розійшлись мирно. Вона для мене не чужа.
А я тобі чужа?
Ігор замовк. Оксана похитала головою і глибоко зітхнула.
Скільки це вже триває?
Що саме?
Ваша чудова дружба.
Він відвів погляд.
Ми завжди спілкувались. Ще до тебе. Просто тобі не казав. Не хотів непотрібних сцен.
Оксана відчула, як усе тіло спалахує від люті.
Тобто два роки мені приховував?
Не приховував! Просто не було потреби казати. Я тобі не зраджую. Навіщо ця істеріка?
Вона глибоко вдихнула, намагаючись не кричати.
І скільки разів вже допомагав?
Інколи. Дрібниці. Щось полагодити, комп’ютер настроїти.
То ти, мій чоловік, бігаєш за іншою жінкою, як слюсар?
Що ти несеш?! спалахнув він. Я допоміг, дав грошей! Це злочин?! Тобі теж би допоміг!
Оксана холодно подивилась на нього.
Якщо ти не бачиш у цьому нічого поганого, значить, у нас різні уявлення про те, що таке сім’я.
Вона розвернулась і вийшла з кухні. Не хотіла бачити його обличчя зараз.
Той день пройшов для Оксани, як у тумані. Гнів, біль, плутанина. Вона намагалась аналізувати все спокійно, але в голові дзвеніло лише одне: “Як я могла не помітити?”
Ігор не виглядав винним. Тепер вже не приховував, що спілкується з Мариною, але поводився так, ніби це було дріб’язковим.
Наступні два тижні розставили все на місця. Чоловік частіше затримувався після роботи. Кожні кілька днів у Марини знаходилась якась “термінова” справа.
Сьогодні йду до Марини, сказав він під вечерю, байдуже. У неї зламалась пралька.
Оксана поклала виделку й пронизливо подивилась на нього.
У місті більше немає майстрів?
Ну що тобі коштує допомогти?
Тобі нічого. Мені важко змиритись.
Знову почалось! Невже тільки про це можна говорити?
Так, знову, холодно відповіла вона. Тому що твоя колишня постійно потребує допомоги. Хоча б дітей спільних не маєте.
Ігор зітхнув, але продовжив їсти.
Якби це була сусідка чи моя мати, теж би так реагувала?
Різниця в тому, що інші не кликали б тебе кожен день.
Оксано, сказав він втомлено. Ти поводишся так, ніби я їй зраджую.
Не знаю, чи зраджуєш, але це просто ненормально. І мене це бісить, гостро відповіла вона.
Він усміхнувся.
Ти мені не довіряєш.
А ти давав для цього підстави?
Між ними повисла тиша.
Через три дні Марина знову дала про себе знати.
Марина подзвонила, беземоційно повідомив він. Хоче купити холодильник, але не може його довезти.
Оксана повільно обернулась до нього.
То ти зараз усе кидаєш і везеш їй холодильник?
Ну і що?
Ігор, ти справді не бачиш проблеми?
Я бачу, що ти розду
