Колись давно, у нашому селі сталося таке
Вам треба віддати дитину нам. Ми її справжні батьки, сказали незнайомці на порозі.
Мамо, можна я завтра не піду до школи? У мене знову голова болить! Ярко стояв у дверях кухні, тримаючись за одвірок.
Марія обернулася від плити, де помішувала борщ. Справді, син виглядав знесиленим, під очима темніли круги.
Знову? Ярку, це вже третій раз за тиждень. Може, до лікаря сходимо?
Не треба до лікаря. Просто втомився. Можна я вдома побуду?
Подивимося вранці. Іди поки уроки роби.
Я вже зробив.
Усі? І математику?
І математику.
Марія підійшла до сина, приклала руку до лоба. Температури, здавалося, не було. Та хлопчик останнім часом якийсь млявий, задумливий. Раніше не міг на місці всидіти, а тепер годинами дивиться у вікно.
Ярку, у тебе в школі все добре? Ніхто не ображає?
Все добре, мамо. Просто голова болить.
Хлопчик пішов у свою кімнату. Марія повернулася до плити, але тривога не відпускала. Вісім років ростиш дитину, і ніби знаєш її як облуплену, а потім раптом розумієш щось відбувається, а що саме не збагнути.
Ввечері прийшов чоловік Тарас. Втомлений після зміни, але побачивши занепокоєне обличчя дружини, одразу змінився в обличчі.
Що трапилося?
Та Ярко знову на головний біль скаржиться. Третій раз за тиждень.
Ну так до лікаря треба.
Кажу ж йому, не хоче. Може, справді просто перевтомився? Кінець чверті, контрольні.
Тарас пішов до сина. Марія чула, як вони розмовляють пошепки. Потім чоловік повернувся, сів за стіл.
Каже, все добре. Але погодився завтра до лікаря піти.
От і добре. Я зранку записа́ю.
За вечерею Ярко майже нічого не їв. Поковтнув трохи картоплі, випив чаю та попросився спати. Марія з Тарасом переглянулися.
Може, закохався? припустив Тарас. У цьому віці буває.
Рано йому ще кохати. Вісім років усього.
Та хто його знає. Діти зараз швидко дорослішають.
Марія прибрала зі столу, помила посуд. В голові крутилися різні думки. Може, справді у школі щось сталося? Чи захворів чимось серйозним?
Вночі вона кілька разів заходила до сина. Ярко спав неспокійно, ворочався, щось бурмотів уві сні. Марія поправила ковдру, погладила по голові. Хлопчик розплющив очі.
Мамо?
Спи, сину. Все добре.
Мамо, ти мене любиш?
Звісно, люблю. Найбільше на світі.
А якщо якщо я не твій?
Марія завмерла.
Що за дурниці, Ярку? Звісно, ти мій. Спи давай.
Хлопчик заплющив очі, повернувся до стіни. Марія вийшла з кімнати, але сон не йшов. Звідки такі думки у восьмирічної дитини?
Вранці Ярко встав сам, без нагадування. Поснідав, зібрав портфель.
Мамо, я до школи піду. Голова не болить.
Точно? Може, все ж до лікаря?
Не треба. Я здоровий.
І побіг, не давши Марії оговтатися. Вона глянула у вікно син ішов подвірям швидким кроком, ніби кудись поспішав.
День минув у звичайних клопотах. Робота, крамниця, приготування їжі. Але тривога не відпускала. Марія кілька разів хотіла подзвонити вчительці, запитати, як там Ярко, але передумала. Не хотілося виглядати панікухою.
О третій годині дня подзвонили у двері. Марія відчинила. На порозі стояли чоловік і жінка. Незнайомі. Чоловікові років сорок, високий, темноволосий. Жінка молодша, вродлива, але з якимось напруженим обличчям.
Добрий день, сказав чоловік. Ви Марія Іванівна Коваленко?
Так, це я. А ви хто?
Мене звати Богдан Васильович Шевченко. Це моя дружина Наталя. Нам треба з вами поговорити.
Про що?
Чоловік переглянувся з дружиною. Та кивнула, ніби підбадьорюючи.
Про вашого сина. Про Ярослава.
Марія напружилася.
Що з Ярком? Щось трапилося у школі?
Ні, у школі все гаразд. Можна нам увійти? Розмову довга.
Я вас не знаю. Про що нам говорити?
Жінка зробила крок уперед. В очах стояли сльози.
Будь ласка. Це дуже важливо. Мова йде про Вам треба віддати дитину нам. Ми її справжні батьки.
Марія відступила. У вухах зашуміло.
Що? Яка ще нісенітниця? Ярко мій син!
Послухайте, чоловік дістав із папки якісь папери. У нас є докази. Вісім років тому у пологовому будинку сталася помилка. Дітей переплутали.
Ідіть геть! Зараз! Або я поліцію викличу!
Маріє Іванівно, будь ласка, вислухайте нас, жінка схлипнула. Ми теж ростили дитину вісім років. Любили її. А потім зясувалося
Що зясувалося?
Наш син тобто хлопчик, якого ми ростили він захворів. Потрібно було переливання крові. І тоді виявилося, що група крові не збі
