Колись, у давні часи, була така історія, що запамяталася назавжди.
Коли ж ви вже купите собі оселю? голос Ганни Іванівни був різким, настирливим.
Вона сиділа на дивані в орендованій однокімнатній квартирі, де Соломія з Дмитром жили останні три роки, і дивилася на доньку так, ніби та вчинила тяжкий гріх.
Скільки можна мандрувати з квартири на квартиру?
Соломія зітхнула й відвернулася до вікна. Ці розмови давно перестали бути лише неприємними вони перетворилися на справжню муку. З того самого дня, коли Соломія вийшла заміж за Дмитра, мати почала натискати. Що вибрала не того. Що в Дмитра немає ні житла, ні грошей, взагалі нічого. Навіщо їй такий чоловік? І всі ці три роки Ганна Іванівна допитувалася, коли ж вони куплять власне житло, чому досі орендують, чи не їм соромно так існувати.
Досада клекотіла десь під ребрами, готова вирватися назовні.
Ми шукаємо відповідний варіант, мамо, нарешті промовила Соломія настільки спокійно, наскільки могла. За районом, за ціною, за станом. Нам потрібна вторинна нерухомість з ремонтом, бо зайвих грошей на нього немає. Розумієш?
Ганна Іванівна хмикнула й так виразно закатила очі, що Соломія мимоволі стиснула кулаки.
Ну звісно, протягла мати з іронією. Якби ти знайшла собі справжнього чоловіка, жила б, як пані, а не шукала б квартиру подешевшу. Див
