Хотіла як найкраще
Так, я розумію, що ви не зобовязані! Але ж це ваша рідна кров! Невже ви залишите хлопчика взимку без теплої одежі? Олежку, хіба я тебе такому в дитинстві вчила? наполягала свекруха.
Телефон лежав на столі. Після кількох сімейних сварко Олег засвоїв: коли дзвонить його мати, краще відразу вмикати гучний звязок і розмовляти з Ганною Миколаївною разом із дружиною. Інакше вона просто зламає їх поодинці.
Ганно Миколаївно, ми ж не відмовляємо вам у допомозі, заперечила Маряна. Але якщо вам так важко з Дмитриком, віддайте його нам. Тетяна не проти, ми з нею говорили.
Свекруха мовчала кілька секунд. Мабуть, прикидала, що вигідніше: позбутися непрошених обовязків чи зберегти важелі впливу над донькою. Переміг другий варіант.
Та ви навіть не уявляєте, на що наражаєтеся! І в що втручаєтеся! зверхньо відповіла Ганна. У вас же ніколи не було ні дитини, ні кошеняти. Ви обоє цілими днями працюєте, хто з ним сидітиме? Чи ви гадаєте, що діти ростуть самі, як бурян? Дитині потрібен догляд, увага, душевне тепло!
Я це розумію, спокійно сказала Маряна. Але якщо так сталося, ми б щось вигадали, впоралися б. Я б звільнилася. Вважай, пішла б у декрет замість Тетяни.
Ага, а жити ви на що будете, олігархи?
Та ви ж самі казали, що я в сімю копійки приношу. Якось би викрутилися і без цих копійок.
Свекруха замовкла. Олег втомлено зітхнув: Маряна була в їхній сімї новенькою, а його вже нудило від цього тиску.
Ну зрозуміло. Ультиматуми мені ставите, нарешті невдоволено промовила Ганна. Ну-ну, пробуйте. Ви ще молоді, наївні, не усвідомлюєте, у що вплутуєтеся. Я ж знаю, я хочу вам допомогти, беру всю тягар на себе. Ну, сперечайтеся далі. Але знайте: поки ви тут своє «Я» демонструєте, дитина мерзне і хворіє через вас.
Після цього свекруха поклала слухавку. А Маряна сіла поруч, обійняла Олега й згадала, як усе починалося.
…А спочатку Ганна Миколаївна здавалася доброю й гостинною, хоч і дуже своєрідною жінкою. Вона приймала Маряну у себе вдома з усмішкою, хоча та ще не була її невісткою. Ганна накривала столи так, що вони аж тріщали від страв, а коли молоді відїжджали навантажувала їх мішками з продуктами.
Жінка дуже швидко увійшла в життя Маряни. Телефонувала кожного дня, питала, чи все гаразд, чи не ображає її Олег, запрошувала в гості. Одного разу навіть допомогла влаштувати маму Маряни до лікарні через знайомих лікарів і домовилася, щоб за нею доглядали найкраще. Маряна була дуже вдячна Ганні за це.
Але помічала Маряна й інше. Варто було не підняти трубку чи перервати розмову через поспіх, як майбутня свекруха ставала зовсім іншою людиною. Після такого вона тижнями не телефонувала першою, спілкувалася зверхньо й явно чекала вибачень.
Ну зрозуміло, такі всі ділові стали, що я вже й не потрібна, ображалася Ганна у таких випадках.
Тоді Маряна посміхалася, намагалася перевести все в жарт, але відчувала, що ця «турбота» якась липка, обтяжлива.
У Ганни був не лише син, а й донька, Тетяна. Зовиця теж справляла на Маряну двозначне враження. Тетяна майже ніколи не посміхалася, здригалася від гучних звуків, завжди намагалася швидше піти до своєї кімнати й зачинитися.
Маряна списувала це на вік. Тетяні тоді було лиш шістнадцять. Мабуть, їй було нудно серед людей старших за себе.
А чим Тетяна захоплюється, якщо не секрет? запитала одного разу Маряна в Ганни перед святками. Бо я вже всю голову собі зламала не знаю, що подарувати.
Та нічим вона не захоплюється, роздратовано відмахнулася Ганна. Сидить цілими днями, уткнувшись у телефон. Їй усе не так, усе не те, усе важко. Нічого їй у житті не треба. Лінивка…
Тоді Маряна остаточно переконалася: щось у стосунках доньки й матері не так. Її власна мати ніколи б так не сказала. Вона завжди говорила про доньку лише добре. І чудово знала, що Маряні подобається, а що ні.
Пізніше Маряна ще більше переконалася, що Ганна недолюблює Тетяну. Свекруха могла усміхатися невістці й одразу ж голосно, грубо, на підвищених тонах лаяти доньку за погано вимиту посуд. Не з тими подругами спілкується, не так ходить, не ту музику слухає… І це лише те, що бачила Маряна.
Не дивно, що у вісімнадцять Тетяна швидко вискочила заміж. Не стільки з кохання, скільки з бажання втекти з дому.
Оце ж дурниця! обурювалася тоді Ганна. Звязалася з якимсь недорослим. Вирішила, що її ща десь там. Та він же кине її через місяць!
Оскільки Тетяна вирвалася з-під матеріного крила, вся увага свекрухи переключилася на Маряну
