**Щоденник Оксани**
А ти не думала, Оксанко, що коли все складно, треба шукати прості рішення? Найпростіші, до яких ми, жінки, часто не можемо опуститися, бо вважаємо це слабкістю.
Які вже тут прості рішення? зітхнула Оксана. Просити колишнього чоловіка про допомогу? Він або відмахнеться, або почне читати нотації про мою неспроможність.
Саме про «просити» я й кажу. Але не так, як ти звикла з позиції начальниці, що ставить завдання підлеглому. Для нас, сильних і самостійних, прохання й це саме «включити слабку дівчинку» не має цінності. Ми вважаємо це принизливим. І не розуміємо головного: чоловіки якраз у цьому дуже потребують.
Оксана скептично хмикнула. Андрій потребує її прохань? Ну-ну. Валентина Миколаївна його просто не знає. Якщо він у чомусь і потребує, то лише в тому, щоб його залишили у спокої. Адже він приносив гроші до дому виконував свою головну, і на його думку, єдину обовязковість.
***
Зараз, через три роки після розлучення, Оксана бачила їхні стосунки іншими очима. Усі складнощі були очевидними з самого початку, просто ніхто не хотів цього помічати.
Вони познайомилися на дружній вечірці: Оксана душа компанії, з вогником у очах, Андрій стрункий, з чарівною посмішкою, щойно отримавши підвищення. Він бачив у ній гарну й розумну супутницю, вона в ньому надійну опору. Весілля було саме таким, про яке кажуть «збулася мрія».
Але мрія швидко перетворилася на побут і нездатність обговорювати конфлікти.
Оксана виросла в сімї, де любов вимірювалася кількістю зроблених справ. Її мати, самотня жінка після того, як батько пішов, тягнула на собі все: роботу, дім, виховання доньки. Її головним принципом було: «Покладайся лише на себе. Чоловіки приходять і йдуть, а твоя самостійність це твоя фортеця». Оксана будувала цю фортецю з юності: сама готувала, сама лагодила розетки, сама обирала собі інститут. Вона виросла з таємним, майже витісненим бажанням знайти того, на кого можна буде, нарешті, покластися. Мріяла про партнерство, де можна бути слабкою, не боячись, що це використають проти неї. Її очікування від шлюбу були простими й складними одночасно: безпека. Не матеріальна навіть заробляти вона вміла, а емоційна. Можливість зняти, нарешті, обладунки «сильної дівчинки».
Андрій ріс у класичній патріархальній сімї. Батько годувальник, його слово закон. Мама хранителька домашнього вогнища, незмінний міністр поб
