Колись давно трапилася така історія
Остапе, ти подивишся за Сашком? гукала Соломія, поправляючи хустку перед дзеркалом. Я повернусь до вечора, орієнтовно о шостій. Не забудь годувати його обідом. У холодильнику все є, лише розігріти треба.
Субота видалася напруженою на роботі раптово спалахнула криза, і начальник попросив вийти у вихідний. Ніхто, крім неї, не міг впоратися. Соломія погодилася без вагань. Робота давала їй не лише гроші, а й відчуття власної вартості.
Пятирічний Сашко спокійно гра́вся у своїй кімнаті іграшковими возиками. Соломія чула, як син щось собі бормоче, імітуючи ревіння двигуна. Звичайний ранок вихідного дня. Вона вже перевірила сумку, знайшла ключі, коли з кімнати вийшов Остап.
Ні, сказав він байдуже.
Соломія завмерла, рука стиснула дверну ручку. Вона обернулася, пильно дивлячись на чоловіка.
Що?
Не буду сидіти з дитиною, повторив Остап, проходячи повз неї до вішалки. У мене свої плани на сьогодні.
Соломія дивилася на нього, не вірячи власним вухам. Шість років шлюбу, і жодного разу він не відмовлявся посидіти з сином. Остап завжди був зразковим батьком, принаймні так здавалося. Вона стояла, намагаючись зрозуміти, що відбувається, а чоловік спокійно накинув кожушанку, взувся й пішов до дверей.
Остапе, я не розумію. Що сталося? Соломія зробила крок до нього, але він обійшов її, ніби перешкоду на дорозі.
Нічого не сталося, кинув Остап і вийшов, не озираючись.
Двері замкнулися перед носом Соломії. Вона стояла посеред коридору, стискаючи ремінець сумки. Всередині все стислося у тугий вузол. За годину їй треба було бути на роботі. За годину! Вона схопила телефон і тремтячими пальцями набрала номер матері.
Мама, пробач, будь ласка, почала Соломія. Мені потрібна твоя допомога. Терміново. Можеш приїхати посидіти з Сашком?
Мати, слава Богу, не почала розпитувати.
Соломія швидко прикинула час і зрозуміла, що мати приїде занадто пізно. Вона кинулася до сусідки. Гафія Степанівна, літня жінка з квартири навпроти, завжди допомагала у скрутних ситуаціях. Соломія подзвонила у двері, дивлячись на сусідку благальним поглядом.
Тіто Гафіє, виручіть, будь ласка. Подивіться за Сашком півгодини, поки мама не приїде. На роботі аврал, а Остап Остап пішов по своїх справах.
Гафія Степанівна лише похитала головою, але погодилася. Соломія повернулася до квартири, швидко пояснила синові, що він трохи побуде у тітки, і вибігла з дому. Усю дорогу до офісу її не покидало відчуття нереальності. Що це було? Чому Остап так повівся? Може, вони посварилися, а вона не помітила? Вона перебирала в памяті останні дні. Але нічого не спадало на думку. Вчора ввечері вони спокійно вечеряли, дивилися фільм. Навіть обговорювали плани на тиждень.
На роботі не вдавалося зосередитися. Соломія виконувала завдання на автоматі, а думки кружляли навколо ранкової події.
Кілька разів вона намагалася написати Остапові.
«Де ти?»
«Що сталося?»
«Чому ти так вчинив?»
Але повідомлення залишалися без відповіді. Телефон мовчав. Соломія перевіряла екран що пять хвилин, але сповіщень не було
Ввечері вона поспішила відпустити матір додому.
Дякую тобі велике, мамо. Не знаю, що б я без тебе робила.
Мати погладила її по голові, як у дитинстві.
Нічого, доню. Тільки скажи, що трапилося? Де Остап?
Не знаю. Він пішов вранці й досі не повернувся.
Соломія провела матір. У квартирі тиша давила на вуха. Вона зайшла до кімнати сина, подивилася на сплячого Сашка. Хлопчик сопів, обіймаючи плюшевого ведмедика. Такий маленький, беззахисний. Соломія провела рукою по його волоссю, поцілувала у чоло і тихо вийшла.
Остап зявився лише через дві години. Соломія встигла вже помитися, переодягтися, випити заспокійливий чай. Поч
