А ти не думала, Олесю, що коли все складно, треба шукати прості рішення? Найпростіші, до яких ми, жінки, часто не можемо опуститися, бо вважаємо це слабкістю.
Які вже тут прості рішення? зітхнула Олеся. Просити колишнього чоловіка про допомогу? Він або відмахнеться, або почне читати лекцію про мою неспроможність.
Ось саме про «просити» я й кажу. Але не так, як ти звикла з позиції начальниці, що ставить завдання підлеглому. Для нас, сильних і самостійних, прохання й це саме «включити дівчинку» не має цінності. Ми вважаємо це принизливим. І не розуміємо головного: чоловіки якраз у цьому дуже потребують.
Олеся скептично хмикнула. Андрію потрібні її прохання? Ну-ну. Галина Іванівна його просто не знає. Якщо він у чомусь і потребує, то це щоб його залишили у спокої. Адже він приносив гроші в будинок виконував свою головну, і на його думку, єдину обовязковість.
***
Зараз, через три роки після розлучення, Олеся бачила їхні стосунки іншими очима. Всі складнощі були очевидні з самого початку, тільки ніхто не хотів цього помічати.
Вони познайомилися на дружній вечірці: Олеся душа компанії, з вогником у очах, Андрій статний, з чарівною посмішкою, щойно отримавши підвищення. Він бачив у ній гарну та розумну супутницю, вона в ньому надійну опору. Весілля було тим самим, про яке кажуть «збулася мрія».
Але мрія швидко перетворилася на побут і нездатність обговорювати конфлікти.
Олеся виросла в родині, де любов вимірювалася кількістю зроблених справ. Її мати, самотня жінка після уходу батька, тягла на собі все: роботу, дім, виховання доньки. Її головною установкою було: «Покладайся лише на себе. Чоловіки приходять і йдуть, а твоя самостійність це твоя фортеця». Олеся будувала цю фортецю з юності: сама готувала, сама лагодила розетки, сама обирала собі інститут. Вона виросла з таємним, майже витісненим бажанням знайти того, на кого можна буде нарешті покластися. Мріяла про партнерство, де можна бути слабкою, не боячись, що це використають проти тебе. Її очікування від шлюбу були простими та складними одночасно: безпека. Не матеріальна навіть заробляти вона вміла, а емоційна. Можливість зняти, нарешті, обладунки «сильної дівчини».
Андрій виріс у класичній патріархальній родині. Батько годувальник, його слово закон. Мама хранителька вогнища, незмінний міністр побуту, емоцій та виховання. Будь-які проблеми вирішувалися за схемою: мати повідомляла, батько фінансував або використовував свої звязки. Ніхто ніколи не сідав за стіл переговорів, не шукав спільних рішень. Андрій засвоїв одну-єдину модель: чоловік забезпечує гроші та статус, все інше не його зона відповідальності. У шлюбі він шукав комфорту. Щоб у домі було чисто, смачно пахло, його чекала гарна дружина, а проблеми вирішувалися десь на периферії, не турбуючи його спокій.
Вони ніколи це не обговорювали. Просто з першої зустрічі Андрій впізнав в Олесі ту саму сильну, самодостатню дівчину, яка не буде його заважати дрібницями. Вона ж побачила в ньому того самого надійного чоловіка, який стане її опорою. Вони говорили різними мовами, навіть не підозрюючи про це. Обговорювали, в якій країні проведуть медовий місяць, як назвуть дітей, у якому стилі зроблять ремонт. Але вони жодного разу не запитали один одного: «Як ми вирішуватимемо проблеми, коли вони виникнуть?» і вже тим більше «Як ми поділимо обовязки?»
Ніхто не хотів псувати романтичний флер. Олеся боялася здатися слабкою та вимогливою, виказуючи свої глибинні очікування від партнерства. Андрій вважав само собою зрозумілим, що все влаштується так, як було в його батьківській родині. Вони пливли назустріч один одному з повною впевненістю, що бачать один і той же берег. А бачили вони зовсім різні материки.
Коли народився син, Олеся, за прикладом матері, взвалила все на себе: роботу на віддаленці, нічні годування, лікарні, розвивалки. Андрій же існував десь паралельно. Все більше йшов у роботу, а вдома відпочивав лежав на дивані, дивився телевізор. Його участь у сімейних справах обмежувалася питанням «Що на вечерю?» і рідкими іграми з сином, коли той був веселим і доглянутим.
Степові було місяців девять, у нього вперше в житті піднялася температура під 39. Олеся, в паніці, розбудила чоловіка о третій ночі: «Андрію, допоможи, я не знаю, що робити! Викликати швидку?» Він, не відкриваючи очей, буркнув: «Ти ж мати, розберися сама. Не заважай спати, у мене завтра важливі переговори». Ту ніч Олеся потім часто згадувала: як вона одна колихала сина і плакала від безпорадності.
Потім було всяке. Банальне, як у багатьох. Андрій завжди ставив на перше місце свої потреби, Олеся вела бухгал
